“Тарифні ножиці” б’ють по кишенях лікарень: медицина в Україні критично недофінансована
Медична галузь в Україні стикається з серйозною проблемою: тарифи Національної служби здоров’я України (НСЗУ) значно поступаються реальній собівартості складних медичних послуг. Це призводить до хронічного недофінансування, яке покривають самі медичні заклади, йдеться у повідомленні УНН.
Олександр Слобожан, виконавчий директор Асоціації міст України, нещодавно наголосив на критичній ситуації: фінансування деяких пакетів Програми медичних гарантій (ПМГ), зокрема в галузі хірургії, недотягує до реальних витрат приблизно на третину.
Аналіз розриву між тарифами та собівартістю
За оцінками експертів Асоціації міст України, пакет “Хірургічні втручання” недофінансований на 30,5%. Якщо середній тариф фінансування одного випадку становить близько 9500 грн, то фактична собівартість сягає 12 400 грн. Аналогічна картина спостерігається і в пакеті “Стаціонарна терапевтична допомога”: середній тариф — близько 7200 грн, а реальні витрати — 8900 грн, що свідчить про дефіцит у 1700 грн, або приблизно 23,6%.
Колишній міністр охорони здоров’я Олег Мусій висловив ще більш песимістичну думку, оцінивши середній показник недофінансування приблизно у 50%. За його словами, ця проблема починається з первинної ланки надання допомоги і стає найпомітнішою при лікуванні складних випадків.
Дмитро Лубінець, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, також звертав увагу на цю проблему, пояснюючи її на прикладі лікування поранених. Він зазначив, що розрахунки НСЗУ та діючі тарифи ставлять лікарні у скрутне становище.
“Фінансові “ножиці” від НСЗУ — це найгостріша проблема. Чинні державні тарифи абсолютно не відповідають реальності. Наприклад, комп’ютерна томографія з контрастом коштує 1200 грн за тарифом, тоді як її реальна вартість перевищує цю суму приблизно в 2,5 раза. Це означає, що лікарня працює зі збитками на кожній такій процедурі. Ситуація стає ще критичнішою при тривалому лікуванні важких поранень, яке може тривати місяцями. НСЗУ розглядає цей складний процес як один випадок з незначною додатковою оплатою у 10% за продовження госпіталізації”, — підкреслив Лубінець.
Ключові чинники зростання реальної вартості медичних послуг:
- Збільшення вартості медикаментів.
- Тривалість та складність лікувального процесу.
- Наявність у пацієнта супутніх захворювань.
- Витрати на забезпечення енергоресурсами.
- Витрати на оплату праці медичного персоналу.
Крім того, лікарні мусять самостійно вирішувати питання безперебійного водопостачання, опалення, формування додаткових бригад тощо.
Механізми розрахунку тарифів НСЗУ та джерела дефіциту
Наталія Гусак, голова Національної служби здоров’я, зазначає, що тарифи не повинні базуватися виключно на собівартості. Наприклад, хірургічні послуги для українців у багатопрофільних лікарнях закуповуються за принципом “середньозваженого тарифу”.
“Існують тарифи в межах діагностично-споріднених груп (ДСГ), які покривають витрати повністю, і ті, що недофінансовуються. Проте середньозваженість дозволяє забезпечити покриття лікування всіх пацієнтів, які звертаються до медичного закладу”, — пояснила Гусак.
Це означає, що НСЗУ не компенсує лікарням кожну витрачену гривню або фактичну собівартість конкретної операції чи лікування. Для стаціонарної допомоги застосовується модель, де випадок лікування класифікується за певною ДСГ з відповідним коефіцієнтом складності.
Простими словами, базову ставку множать на коефіцієнт ДСГ та застосовують коригувальні коефіцієнти, передбачені ПМГ. Лікарня отримує фіксовану суму за випадок лікування, а не відшкодування конкретних витрат на медикаменти, роботу лікарів, діагностику, тривалість перебування пацієнта чи енерговитрати.
Таким чином, формується середньозважений показник. Система передбачає, що дешевші та дорожчі випадки мають взаємно компенсувати один одного. НСЗУ може заплатити за одного пацієнта суму, що перевищує його фактичні витрати, а за іншого — меншу. Загалом, виплати мають покривати обидва випадки.
Проблеми виникають, коли цей баланс порушується через велику кількість складних випадків. Якщо реальна вартість значної частки випадків стабільно перевищує отримані кошти, лікарня змушена покривати різницю з власних ресурсів. Це особливо помітно при складних операціях, тривалому стаціонарному лікуванні, використанні дорогих препаратів, проведенні численних обстежень або залученні великої кількості медичного персоналу. Ситуація загострюється у лікарнях, що обслуговують велику кількість поранених військових та цивільних, які отримали мінно-вибухові травми, опіки, потребують реанімаційних заходів, штучної вентиляції легень чи складних діагностичних досліджень.
Отже, дискусія навколо тарифів ПМГ зводиться до двох різних підходів. НСЗУ наполягає на оцінці фінансування сукупності випадків та їхньої середньозваженої вартості. Натомість лікарні та органи місцевого самоврядування наголошують на випадках, коли оплата за конкретні види допомоги не відповідає реальним витратам, а дефіцит доводиться покривати самим медичним закладам або їхнім власникам.
Саме це явище називають “тарифними ножицями”: вартість лікування зростає через інфляцію цін на медикаменти, зарплати, енергоносії та інші витрати, тоді як державний тариф не завжди адекватно компенсує це зростання.
Порада від АіФ UA:
Ця новина є надзвичайно важливою для розуміння стану української медицини. Вона показує, що навіть при наявності Програми медичних гарантій, реальна вартість лікування часто перевищує передбачене фінансування. Це означає, що лікарні можуть стикатися з дефіцитом ресурсів, що потенційно може впливати на якість та доступність медичної допомоги. Українцям варто бути поінформованими про ці складнощі, адже це стосується здоров’я кожного.