Українсько-польські дискусії щодо історичного минулого не вщухають, тому варто поглянути на проблему під іншим кутом. Перш за все, необхідно визнати, що знищення цивільного польського населення у 1943 році було воєнним злочином. Також неприпустимо порівнювати кількість жертв з обох боків, адже вбивство будь-якої невинної людини, незалежно від її національності, є трагедією.
Якщо ми не вдаємося до порівняння кількості жертв, то слід зосередитися на причинах насильства. У польському публічному дискурсі події 1943 року часто подаються як відправна точка, а польські дії – як реакція. Проте, цьому насильству передували десятиліття державного тиску на українську більшість, що призвело до ескалації конфлікту.
Землі, на яких відбувалося справжнє переплетіння двох народів, приблизно рівних за чисельністю, лежали західніше – Холмщина, Підляшшя. Саме звідти комуністична Польща у 1947 році виселила понад 140 тисяч українців у рамках операції “Вісла” – окремого злочину комуністичної Польщі, скоєного спільно з радянським керівництвом. Натомість, Волинь не була територією двох приблизно рівних спільнот. За польським переписом 1931 року, українці складали від двох третин до 70% населення Волині. Польська держава відповідала на елементарні вимоги українців (школи, церква, мова) політикою пацифікації, що призвело до радикалізації.
Таким чином, необхідно вибудовувати послідовність подій, яка починається з придушення прав корінного населення, що призвело до брутальних чисток, які, своєю чергою, викликали такі ж чистки з іншого боку. Це замкнене коло насильства, що породжує ще більше насильства.
Що робити і як шукати примирення за взаємних звинувачень? Історичний досвід показує, що спроби примирення вже були, наприклад, експеримент Юзевського. Однак, цей “експеримент” був згорнутий після смерті Пілсудського, коли перемогла лінія ендеків, і політика повернула до полонізації та знищення православних храмів. Отже, Польща вийшла з проєкту порозуміння в односторонньому порядку, що було свідомим вибором польської держави.
Зараз знову постає необхідність шукати примирення, без якого, ймовірно, Польщею буде заблокований вступ України до ЄС. Для виходу з глухого кута обом сторонам слід усвідомити, що спільна держава в епоху націоналізму була майже неможливою, і українці мали право виборювати власну державу. Також важливо прийняти, що вшанування українських націоналістів в українській традиції пов’язане з боротьбою проти окупації, а не “за Волинь”.
Розмежування першопричин конфлікту та морального виправдання злочину – це єдиний чесний шлях до порозуміння. Це дозволяє визнати провину без втрати власної історичної суб’єктності. Водночас, визнання заслуг історичних постатей не вимагає замовчування їхніх злочинів. Прикладом може слугувати досвід Німеччини з її “опрацюванням минулого” (Vergangenheitsbewältigung).
Так само щодо Бандери чи Шухевича – їхнє місце в історії зумовлене боротьбою за державність проти тоталітарних імперій. Однак, це не означає, що суспільство має толерувати їхню відповідальність за трагедію польського цивільного населення. Вимога повного зречення цих постатей з боку Польщі в умовах війни за виживання є замахом на саму ідею української збройної боротьби за незалежність.
Справжнє примирення буде можливим лише тоді, коли Польща прийме антиімперську та державотворчу суть українського націоналістичного руху, а Україна засудить воєнні злочини, не боячись очорнити своїх героїв. Україна не повинна заперечувати злочини, вчинені українцями, щоб зберегти право на власну історію. Водночас, Польща не повинна заперечувати українську боротьбу за державність, щоб зберегти пам’ять про польських жертв.
Україна може визнати злочини проти польського цивільного населення, але водночас має право вважати боротьбу українського визвольного руху за незалежність легітимною. Польща має право зберігати пам’ять про польських жертв, але мусить визнати, що український національний рух виник не з “ненависти до поляків”, а з прагнення народу здобути власну державу. Ці твердження не суперечать одне одному, а артикулювання їх одночасно є ознакою зрілої історичної культури.