Заява Путіна про те, що він віддав наказ розпочати удари по українській енергосистемі – це, безумовно, не відповідь на ультиматум Зеленського про закриття російського неба. Росія била і буде бити по нашій енергосистемі.
Тут немає прямого причинно-наслідкового зв’язку. І це дуже важливо з огляду на те, що ця тема обов’язково буде розкручуватися різними інформаційними каналами і стане частиною інформаційної війни РФ. При цьому ми маємо також розуміти: 2026 рік дещо розширив червоні лінії, які не були табу в прямому значенні цього слова. Причина зникнення цих самих умовних червоних ліній лежить не в моральних принципах, а в збільшенні кількості можливостей засобів ураження. Масштабування, перш за все безпілотних систем, змінює і буде змінювати хід цієї війни не лише на фронті, але й у тилу.
Чи вдасться паралізувати авіасполучення в РФ? Як мінімум, частково закрити головні аеропорти Росії можливо, і це принесе війну в Москву та Санкт-Петербург, перш за все. Є ще один аспект: авіасполучення є одним з головних логістичних засобів для Росії. І закриття аеропортів, навіть часткове, безумовно стане вагомим ударом по економічному та морально-психологічному стану в РФ. Повторю ще раз: дискусія про те, що не можна порівнювати закриття неба і 10 годин без світла, є некоректною. Росія і так планувала бити по нашій енергетиці. Безвідносно до наших ударів по аеропортах.
Дуже важливо, що Путін особисто заявив, що мобілізації не буде. Досі він утримувався від таких заяв. Схоже, ситуація з нашою інформаційною кампанією “антимобілізація” починає давати плоди. Настрій російського суспільства, схоже, такий, що Путіну особисто доводиться говорити, що він готовий відступити на крок назад. Він не може повністю відмовитися від мобілізації та закриття інтернету. Але поки що він змушений визнати часткову суб’єктність свого населення і дещо відступити. Заява про те, що мобілізації не буде (“чушь собачья” – це точно відтермінування мобілізації. Але це також призведе до зростання репресій. Путін не може пробачати таку слабкість самому собі. Але винним себе у зриві (перенесенні) таких планів він не може. Тому чекаємо нових репресивних ідей.
На жаль, зараз немає жодних передумов для переговорів. У цьому плані ми бачимо дві тенденції:
- Трамп пробує зіграти в чергову мирну гру з Путіним. Його гра зводиться до двох аспектів: по-перше, спробувати вийти на якусь угоду (візит Редкліфа та можлива майбутня зустріч керівника ФБР з керівництвом ФСБ – це частково про це). А по-друге, якщо не вдасться, тут увімкнеться “поганий поліцейський”. І цю лінію найкраще продемонстрував міністр фінансів Бесент, який на саміті “двадцятки” заявив своєму візаві Силуанову, що не буде домовленостей, поки триває війна. Але, в цілому, українську війну США не розглядають як окремий кейс. Поки це гра у вибори, де логіка наступна: вдасться угода – розкажемо виборцям. Не вдасться – розкажемо, як Трамп старався.
- Друга тенденція – КНР чекає провалу американських ініціатив і запрошення до діалогу.
- Окремо варто звернути увагу на мирні заяви Моді. Індія поки стоїть збоку, але за нагоди обов’язково включиться в цю гру.
Якщо говорити про часові лаги теоретично можливих переговорів, то в ідеальному сценарії запрошення Китаю до діалогу з’явиться на зустрічі Трамп-Сі. У поміркованому сценарії таке запрошення може з’явитися до кінця весни 2027 року. У негативному сценарії – не раніше ніж через рік.