Почну із зізнання: я не люблю спорт. Ні, вибачте, це не зовсім правда. Я його ненавиджу, і якби можна було писати метровими літерами, то саме ними і було написано третє слово цієї пропозиції. Максимум, на що я здатна зі спортивних досягнень – зробити ставку під час чемпіонату світу з футболу.
Мені зовсім не соромно. Ну ось ні крапельки. Не соромно тому, що за всієї моєї ненависті до спорту я ним займаюся. Тому що біла речовина всередині черепної коробки все ж таки є, і вона говорить, що без руху – зовсім ніяк. Ну, і для «фігуромоделювання» корисно, що тут.
І ось я ходжу на тренування. Щоразу змушую себе, словами не передати як. Ось миліше мені сидіти з книжкою на дивані, а тут, розумієш, будь ласка іти зображати поранену лань, стрибаючи і махаючи ногами в різні боки. А якщо трапиться пропустити тренування, то з'являються, як не дивно, докори совісті. І совість ця каже, що якщо вже пропустила, ледащо, тренування, то хоча б удома надолужити треба. Ну, там руками-ногами помахати, головою покрутити, поморгати очима. Але просто так, розумієте, моргати нудно. Навіть якщо під музику моргається без зайвого ентузіазму.
І вирішено було якось урізноманітнити домашні самотренування. Допомогти як-небудь тулубу здійснювати рухи, що калоріюють. І пішли ми до магазину спорттоварів. А та-а-ам… Мамочки мої дорогі! Я й назв таких не знаю, якими там називаються представлені снаряди. І чого там тільки не було. Аж до споруд, що зовнішнім виглядом нагадують тортурову машину часів середньовіччя. Як потім виявилося – пристосування для хитання преса. Ну не знаю. Якщо до вас прийдуть гості і побачать у кімнаті таке диво-юдо, то говорити ви не зможете ні про що, окрім цієї штукенції.
Загалом, схожі ми, витріщивши очі, по трьох поверхах спортивного магазину, а до каси підійшли, ніжно притискаючи до грудей обруч. Звичайний такий. Сіренький. Привезли його додому. Стала я вечорами ходити з ним на побачення. Побачення проходили в'яленько, без належного оптимізму, і вирішили купити інший обруч, розміром побільше. Товстіша, важча, з шипами. Не з шипами, звичайно, а з такими… мм… пухирцями, чи що? Загалом, за внутрішнім діаметром він мав спеціальні виступи, покликані… не знаю, напевно, змоделювати таку талію, якої не було навіть у Людмили Гурченко в «Карнавальній ночі».
Як вам сказати? От якби нам ці обручі роздали на тренуванні та сказали б крутити, я б, звісно, крутила. Потім, зрозуміло, на це тренування не пішла б, але тоді чесно відкрутила б належне. А ось змусити себе вдома крутити цю 9-кілограмову пакость я не змогла. Він же важкий, як жираф, що сидить на спині біля бегемота, що стоїть на слоні. Обруч відправили охолоджуватися на балкон.
Наступним номером йшов колючий м'ячик, з науки якщо – фітбол. Ось це була вдала покупка! На ньому можна лежати, коли болить спина. Він може служити додатковим місцем для прийому великої кількості гостей. Він чудово займає дітей, якщо гості прийшли з ними. Нарешті, він чудово підпирає двері, які без підпірки норовить весь час зачинитися, чим викликає напад цікавості у кішки – а чого це там, за дверима, місце порожнє? А колючий м'ячик її відлякує.
На скакалочці незручно стрибати у квартирі. А на вулиці люди починають хвилюватись, бачачи маленького хлопчика, мама якого стрибає зі скакалкою. До роликів виявився такий антиталант, що можна було знімати мене в шоу «найбезглуздіші падіння» – я була просто-таки зіркою, коли мене діставали з-під велосипедної стійки. І з-під велосипедів, зрозуміло. Ковзани – ті ж ролики, тільки довкола ще й холодно.
А ось у книгарні одного разу було придбано найкращий спортивний снаряд. Так, правильно, саме у книжковому. Допомога з йоги. Ролики, скакалки, м'ячики та інші травмонебезпечні пристрої вмить були забуті. Йозі я віддала серце та душу. І вона досі не повернула мені їх. А мені й не шкода.
