“ГОРДОН” продовжує серію публікацій зі щоденника Петра Клочка, жителя Херсона, який прожив у російській окупації 260 днів. Записи охоплюють період із 24 лютого, коли розпочалося широкомасштабне вторгнення Росії в Україну, до 29 листопада 2022 року, коли місто звільнили Збройні сили України й почалося відновлення Херсона. Редакція публікує щоденник у ті дні, коли автор робив нотатки. Сьогодні ми презентуємо читачам запис від 27 травня 2022 року.
27 травня 2022 року, п’ятниця
Таки наважилися поїхати на лівий берег, провідати дачу. Склад учасників такий: дружина, тесть 87 рочків із початковою деменцією, сестра Алли та її чоловік. Купуємо запас харчів, трохи вина. Якщо вийде, побудемо кілька днів. Виїхали о 10.00, доїхали до селища Кіндійка, стали в чергу. Черга на годину, робити нічого, потроху сунемося. За 500 м від Антонівського мосту – перший блокпост. Бетонні блоки з амбразурами для кулеметників до 20 чоловіків особового складу, обвішаних зброєю, як новорічна ялинка. Машину оглядає двоє: багажник, килимки, пакети, документи. Питають, куди їдемо. Ми заздалегідь домовилися, що веземо тестя в Голу Пристань, він там зареєстрований. Пропускають. Багато машин повертають на об’їзну трасу, значить, на Василівку – і далі в Україну.
Переїхали міст через Дніпро, біля кафе “Наїрі” – пост №2. Він значно потужніший, ніж перший. З обох боків у капонірах стоять танки. У кафе орки облаштувалися. Вивішані незрозумілі прапори. Уже потім я знайшов в інтернеті, що це бурятський прапор. Ну і, звісно ж, “аквафреш”. Тут огляд більш прискіпливий. Уперше побачив бурятів. Можу сказати, що вони найбільш огидні з усіх окупантів. Читають кожен паспорт, запитують ім’я та по батькові, перелапали всі пакети, розмовляють зверхньо, через губу. Побачили мою вудку, стали цікавитися, що за риба у Дніпрі водиться, які правила рибальства.
Десь збоку стоять чеченці, як я розумію, контролюють бурятів, розмовляють своєю мовою. Мікроавтобуси оглядають окремо, висаджують усіх чоловіків, роздягають, шукають татуювання, мозолі від зброї.
Нарешті пропускають.
Заїхали в Олешки, на колі – пост №3. Стоять кримчаки та деенерівці. Прапори “ДНР” і Рашки. Процедура трохи легша: куди їдете, документи, багажник.
На виїзді з Олешків, на трасі в Голу Пристань – пост №4. Склад такий самий, як на в’їзді в Олешки. Перевірка швидка, запитання стандартні. В одного з них на плечі шеврон із написом українською: “Нацик, тобі п…зда”. Через 20 хвилин приїхали на дачу. Слава богу, тут немає “асвабадітєлєй”. Розміщуємося, дівчата готують перекус, я підключаю воду в будинок. Давно мріяв про рибалку, увечері замішаю кашу, приготую човен. Вечеряємо в бесідці, складається враження, що немає війни. Але щоночі чутно вибухи, це наші гатять по орках біля Голої Пристані та прилеглих сіл. На диво, зберігся дротовий інтернет, спілкуємося з дітьми й колегами, дивимося наші новини. Дав пароль усім сусідам, і тепер вечорами вони стоять біля воріт, ловлять контент. На щастя, усі – з проукраїнською позицією.
Попередній запис у щоденнику – 21 травня 2022 року.
Більше інформації про автора щоденника в інтерв’ю: Херсонець Клочко про життя в окупації: Передчуття, що росіяни покинуть місто і підуть, не було. Своїми каналами вони говорили, що боротимуться за кожен будинок
Джерело: gordonua.com
