Не доводиться дивуватися, що люди скрізь, де тільки можна і не можна, намагалися розбивати сади та парки. Зелений колір давно асоціюється зі здоров'ям, але в тому, що стосується просто кольору як такого, все ж таки недостатньо даних. Хоча кожен за своїм досвідом може сказати, чим для нього є зелений колір – здається, що найчастіше – як мінімум бажаним.
Багато жителів міста знайомі з явищем, яке хочеться визначити як ландшафтна втома. Навіть там, де архітектурні форми цікаві, де немає лякаючої симетрії кам'яних та бетонних коробок, – все одно, постійне перебування серед сірої неживої одноманітності починає пригнічувати. З цим почуттям багато хто знайомий, навіть ті, хто ніжно любить місто і не мислить собі життя поза «міськими стінами».
Цікаві та напрочуд великі дослідження були проведені в Нідерландах (Journal of Epidemiology and Community Health. 2009). Досконально вивчався стан здоров'я тих, хто мешкає по сусідству з парками та іншим «зеленим оточенням». Не багато не мало 350000 «історій хвороби» було розглянуто з цього погляду. Говорять, що це перше велике дослідження, присвячене співвідношенню здоров'я та можливості «включити» себе в природний пейзаж.
Якби йшлося лише про психологічні проблеми – ніхто б не здивувався. Заміська поїздка, «пікнік» – поняття настільки ж старі, як міські стіни. Останні людство теж дуже любило, але за першої можливості намагалося і за місто частіше вибиратися, й у місті розбити сади. Буквально на пальцях можна перерахувати міста, де люди не подбали б про своє «зелене» відпочинок. Не тільки в Європі, у містах Південно-Східної Азії, наприклад, споруджувалися одразу цілі куточки, призначені для відпочинку, релаксації, медитації (де, як називається).
Але тут йдеться не тільки, навіть не так про душу, як про серйозні проблеми зі здоров'ям. Зворотна залежність «зеленого» сусідства та діабету – погодьтеся, зовсім неочевидна, навіть несподівана. Проте таку залежність у Нідерландах виявили суто статистично. Знижується ризик розвитку цієї хвороби у разі більшого контакту із природою. І інші хвороби також: чим більше зелені в радіусі кілометра від людського житла, тим менше всіляких ризиків, кажуть ці дослідження.
Загалом на карту було «завдано» два з половиною десятки поширених захворювань, які співвідносилися з місцем проживання людей. І якщо можна відразу зрозуміти, чому знижується ризик захворюванням на астму (хоч і часто генетично успадкована хвороба, але все ж таки зв'язок з оточенням пряма), можна уявити навіть деяку залежність з проблемами в хребті (можливо, більше гуляють), то в деяких випадках зв'язок незрозумілий, у чому зізнаються і дослідники. Адже безпосередньо була відстежена залежність 15 із 24 поширених хвороб.
І ще одна дуже цікава закономірність: найбільше виграють від сусідства із природним оточенням діти та люди після 45 років. Чому – відповіді немає.
У цих дослідженнях не враховувалася якість повітря, ні генетика, ні доходи, ні інші чинники. Просто збиралася інформація без зазначення причини та слідства. Але гола статистична вибірка може все ж таки говорити, принаймні, про тенденцію. Тим більше, що до розрахунку бралися ті захворювання, первинна діагностика яких не становить великої праці для медицини будь-якого рівня. Власне, заявляється тільки про те, що наявність під вікном якоїсь зелені (що більше, тим краще) також відіграє свою роль у стані нашого здоров'я.
Все ж таки лише дві третини поширених хвороб якось пов'язані з «зеленим оточенням», і то не стовідсотково. Є ще багато факторів, від яких залежить наше здоров'я. Але краєвид – важливий.
Найцікавіше тут, що йдеться не лише про біг підтюпцем чи прогулянки в тінистих алеях сусіднього парку, а й про «ледачі» пікніки на природі або про просте споглядання заходу сонця (але не за сусідню висотку, а в іншому пейзажі).
Загалом можна вважати, що нічого нового ми не почули. «Повітря, повітря та повітря!» (Зі старого анекдоту) – давно стало гаслом для тих, хто сяк-так стежить за своїм здоров'ям. Вже цього у нас не відібрати – хоча б можливість якщо не жити, то частіше бувати там, де зелено. Просто дійти чи доїхати до найближчого парку, а у вихідні – і махнути у ліс, кому не важко. Наша справа маленька – вигулювати себе за першої нагоди, навіть якщо це – хирлявий скверик. Але природний пейзаж – все ж таки набагато кращий.
Встаєш з ранку і бачиш замість себе в дзеркалі синьо-зелену водорость, що хитається. Так просто – відчинив вікно, а там «весь покритий зеленню, абсолютно весь». Згодна навіть на скелястий морський берег. Від однієї думки, дивишся, і розрумянишся. І вперед – на роботу, до машини чи до метро.
Але вихідні ще ніхто не скасовував.