Фракцію “Слуги народу” часто називають “матрицею стійкості” для скандалів, невігластва та корупції. Автор статті вирішив детально проаналізувати 220-сторінкову докторську дисертацію Давида Арахамії, голову фракції, і зробити власні висновки щодо діяльності “слуг народу”.
За словами автора, значна частина дисертації написана людиною, яка не має досвіду роботи у Верховній Раді. Хоча історичні та теоретичні аспекти, викладені в роботі, можуть бути актуальними, вони не завжди органічно пов’язані з обґрунтуванням “наукової новизни” дисертації керівника однієї з найвпливовіших політичних сил.
Висновок про “Слугу народу” як “матрицю стійкості” або про високий рівень політичної культури фракції, на думку автора, може приємно здивувати. Однак, він переконаний, що майбутні історики українського парламентаризму дадуть фракції “Слуга народу” належне місце, але в “ганебному” сенсі цього слова.
Щодо стійкості:
Автор зазначає, що “Слуга народу” – це єдина пропрезидентська фракція, яка за час своєї монопольної влади скоротилася з 254 до 229 депутатів. Понад 40 депутатів вийшли з фракції, 20 з них перейшли до інших політсил, а більш як 20 склали мандати. Реальна чисельність депутатів, які підтримують президента та уряд, нині не перевищує 170 осіб. Для прикладу, за кандидатуру міністра закордонних справ Андрія Сибіги фракція зібрала лише 171 голос. За словами автора, у ВРУ вже давно сформувалася нова фактична коаліція з приблизно 170 депутатів, до якої входять “слуги народу”, представники забороненої ОПЗЖ та двох олігархічних груп.
Щодо невігластва:
Фракція “Слуга народу” стала першою в історії українського парламентаризму, яка з перших днів продемонструвала “тотальне невігластво”. Це проявлялося як у міфічних зарплатах для вчителів, так і в планах внести 465 змін до Конституції. Автор іронізує, що для прикриття непрофесіоналізму депутати навіть вигадали футболки з написом “Я маю право на помилку”.
Щодо патріотизму:
Згадується випадок, коли чинний депутат відкрито підтримав російських загарбників, а інших звинуватили у державній зраді та пропаганді “русского міра”.
Щодо доброчесності:
Автор наводить приклад народного депутата, який приховав інформацію про свою судимість за зґвалтування неповнолітньої. Також десятки депутатів фігурують у справах про хабарі, шахрайство та недостовірне декларування доходів.
Щодо єдності:
Лідер виборчого списку, який певний час був спікером парламенту, щоденно критикує президента, уряд та парламентську більшість. Одне з медійних облич партії закликало до виборів, говорячи про системну кризу управління. Автор підсумовує, що це “справжня матриця стійкості для зашкварив, невігластва і корупції”.
Щодо докторської дисертації:
Автор пояснює, чому вважає, що значну частину роботи написав фахівець, не пов’язаний безпосередньо з парламентською діяльністю. На його думку, у пропозиціях щодо унормування діяльності парламентської більшості та опозиції бракує головної, на його думку, пропозиції – приведення у відповідність до парламентсько-президентської форми правління статусу парламентської коаліції та опозиції. Автор нагадує, що після повернення президентсько-парламентської моделі у 2010 році, глави Регламенту, що стосувалися коаліції та опозиції, були вилучені. Попри відновлення парламентсько-президентської моделі у 2014 році, ці глави так і не повернули до Регламенту. Автор вважає, що це свідчить про небажання другої парламентської більшості/коаліції щодо відкритості та публічності своєї діяльності, а також узаконення прав парламентської опозиції.
Найбільш кумедною пропозицією дисертації автор називає узаконення “спеціальних слуг” для депутатів. Пропонується дозволити працівникам секретаріату фракції заходити до сесійної зали під час пленарних засідань, щоб “своєчасно та оперативно приносити депутатам матеріали порядку денного”.
Автор вітає “з новим ДОКТОРОМ філософії у галузі публічного управління та адміністрування”.