Хто з нас не стикався на вулиці чи у громадському транспорті з жебраками? Так, жебрацтво – явище не рідкісне. Навіщо ми взагалі допомагаємо незнайомим людям? Наприклад, чому подаємо милостиню? У кожного своя відповідь на це запитання. Хтось щиро співчуває чужому лиху. Хтось боїться опинитися в подібній ситуації, та мало причин знайдеться. Чи важливо нам знати, наскільки правдивими є ті, хто просить у нас грошей? Чи головне сам факт «я допоміг, я допомогла», який зігріває душу та допомагає думати про себе як про добру людину?
Проблема глибша, ніж на перший погляд. Взяти, наприклад, батьків, чия дитина страждає на вроджену ваду серця. Тато і мама не настільки бідні, щоб малюк голодував, однак грошей на операцію не вистачає. Вийти надвір з простягнутою рукою, вони, швидше за все, посоромляться. Звернутися до сусідів або начальника по допомогу теж. Інтернет – інша річ. «Доброго дня, я ваш сусід знизу… Моя дитина хвора, потрібні гроші…» – таку фразу далеко не кожен зможе вимовити, та й далеко не кожен допоможе. Що ефективніше? Ходити знайомими, розклеювати оголошення та виступати в телеефірі в рамках лише одного міста, чи просити допомоги у всієї країни? Переваги Інтернету тут очевидні.
Ось кілька цитат із листів-прохань: «Просто не знаю, що робити. У моєї мами онкологія крові, дуже потрібні гроші на ліки та на оплату праці доглядальниці. Я сама мати двох дітей і тому не можу покинути роботу, щоб доглядати маму, яка вже не може сама ходити». «Допоможіть повернутися на Батьківщину! Клюнула свого часу на оголошення про престижну та високооплачувану роботу за кордоном і наважилася поїхати. Обіцяли багато, а в результаті відібрали паспорт, і доводиться робити те, про що і писати соромно… З рідних лише бабуся та братик, якого треба “підняти”. В інтернет виходжу за допомогою мобільного телефону, який якщо знайдуть, теж заберуть.»
Деякі листи справді викликають співчуття, але чомусь більшість із них завершується не прізвищем, фотографією, адресою та телефоном, а номером гаманця. Читаючи такі листи, мимоволі натикаєшся на думку, що найбільш «просунуті» жебраки мешкають саме в Інтернеті. Оголошень з проханнями про допомогу в кіберпросторі зустрічається дедалі більше. З метою збору милостині відкриваються сайти, віртуальні жебраки розміщують на власних сторінках слізні листи. Враження дуже подвійні. Одна справа по-справжньому допомогти людині, якій можна хоча б у вічі подивитися, і зовсім інша – повірити кілобайтам, які надіслав невідомо хто.
…Вилікувати псоріаз, розплатитися з боргами, купити квартиру, рідкісні ліки, імплантат для збільшення бюста, полагодити автомобіль, зробити аборт або випустити компакт-диск власних пісень… – кількість варіацій зростає з кожним днем. Сьогодні в Інтернеті можна знайти більше двадцяти порталів для кібер-жебраків і безліч особистих сторінок характерного змісту. Серед них лише кілька сайтів присвячені злидням взагалі, а решта – цинічні «умолялки». Причому більшість адрес електронної пошти не активні. Телефонів зовсім немає.
Невже у всіх цих листах брехня? Заради справедливості зауважу, що приблизно кожне четверте послання містить не лише номери веб-гаманців, а й інформацію про банківський рахунок, посилання на електронну адресу та домашній сайт. Прізвища та телефони трапляються набагато рідше, зате змушують перейнятися справжньою довірою до листів. Насправді дуже важко розпізнати, де тут жертва обставин, а де пропалена «подай-мафія». Ймовірно, найкраще підтвердження – скан-копія паспорта, довідка про хворобу, фотографія, реальне ім'я та телефон, реквізити благодійних фондів тощо. Перш ніж перераховувати гроші, перевірте ці дані. Занадто прикро дізнатися, що гроші отримав таки шахрай. Спробуйте-но, закликайте його до відповіді, – особливо, якщо вам поняття «ай-пі-адреса» – хакерська тарабарщина.
Якщо у вас обманом вивудили гроші і це вдалося довести, такі дії будуть розцінені за статтею 159 КК РФ «Шахрайство». Максимальне покарання – 10 років ув'язнення з конфіскацією майна. За інформацією IFCC, щорічні збитки від випадків шахрайства в Інтернеті перевищують 50 000 000 доларів, і це лише офіційні, зареєстровані випадки. Реальні цифри можуть перевищувати цю суму вдвічі.
На чергові роздуми навів такий лист: «Падайте грошей на мапед!!! E258824420985». Що гірше – нахабна вимога «чуєш, ти, це… коротше, типу, дай грошей» чи сльозогінна брехня «врятуйте мою дитину, з неї знущалися марсіани», – якій письменник-фантаст позаздрить? У першому випадку, хоч і грубо, людина каже правду. У другому – дурить, маніпулюючи нашою совістю.
Але не кидатимемося з крайнощів у крайність, вивчаючи чергове віртуальне «подайте». Далеко не всі ці люди страждають, але також не можна називати всіх бідними і шахраями. Давайте згадаємо ось про що. Загальна чисельність росіян – 134 мільйони людей. З них майже 6 мільйонів – безробітні. У Росії лише офіційно зареєстровано понад 800 тисяч наркоманів, 1,5 мільйона алкоголіків, майже мільйон психічно хворих людей, близько 370 тисяч туберкульозників, понад 250 тисяч ВІЛ-інфікованих та понад 22 мільйони хворих на гіпертонію.
В Інтернеті є і їхні благання та надії. Щоб розвіяти сумніви, зайдіть на веб-сайт www.sos.ru. Переважна більшість історій містять і фото, адреси, телефони. Політика цього сайту позначена чітко: «Не сподівайтеся на те, що, вписавши номер рахунку в оголошення, Ви відразу почнете отримувати допомогу, і цього буде цілком достатньо. Наш сайт створений так, щоб люди, які просять допомоги, змогли знайти того, хто може їм допомогти. Але той, хто хоче допомогти, найчастіше зацікавлений у тому, щоб знати, куди та кому йде його допомога. Тому Ваші контактні телефони та адреси мають бути присутніми у Вашому оголошенні».
Найсумніша статистика має такий вигляд: сьогодні в Росії двадцять шість тисяч дітей не доживають до десятирічного віку, а щодня помирає півсотні немовлят. Ймовірно, ці цифри статистики були б не такими страшними, якби у нещасних батьків вистачало б коштів на операції та ліки.
Чи не краще дати грошей передбачуваному брехуну, ніж про всяк випадок відмовити в допомозі справді нужденному? Кожен вирішує сам. Але як би ви не чинили щодо жебраків, навіть якщо вони віртуальні, завжди пам'ятайте висловлювання Матері Терези: «Найбільша бідність – це убогість серця».