14 Серпня 2026 3:25 RSS Стрічка, Новини фармацевтики та фармації, Фармацевтика та фармація Поділитися 13 серпня в пресцентрі «Укрінформ» відбулася презентація книги «Діабет 2 типу. Посібник для всіх, кого це стосується». Це видання створене громадською організацією «Діа-Дзен» за участі лікарів, пацієнтських організацій та партнерів. Однак обговорення під час заходу вибігло далеко за межі презентації нового видання. Учасники зосередилися на тому, як спонукати людей із цукровим діабетом другого типу до зміни поведінки, протистояти медичній дезінформації, визначити роль сімейних лікарів та ендокринологів, а також пояснити, чому Україні конче потрібна системна модель терапевтичного навчання пацієнтів. У дискусії взяли участь представники ГО «Діа-Дзен», лікарі-ендокринологи, сімейні та спортивні лікарі, представники пацієнтських організацій, благодійного сектору та бізнесу. Модератором зустрічі виступила Наталя Ольберт-Сінько.
Не просто прочитати, а активно використовувати
Виконавча директорка ГО «Діа-Дзен» Юлія Кукліна розповіла, що ідея створення посібника виникла через нагальну потребу людей із цукровим діабетом другого типу знайти в одному місці зрозумілу, достовірну та науково обґрунтовану інформацію про життя з цим захворюванням.
За її словами, людина, яка вперше стикається з таким діагнозом, часто має безліч запитань, що виходять за рамки призначення медикаментів. Зокрема, як тепер харчуватися, чи дозволено займатися спортом, працювати та подорожувати, як зміниться повсякденне життя та яким джерелам інформації загалом можна довіряти. Ця проблема стає особливо гострою, коли поряд з лікарськими рекомендаціями людина бачить в інтернеті десятки порад про «народні» методи лікування.
Тому автори поставили перед собою завдання створити не спрощений клінічний протокол, а практичний посібник для щоденного використання. У ньому розглядаються питання харчування, фізичної активності, лікування, профілактики ускладнень та взаємодії з системою охорони здоров’я. Інформацію намагалися представити максимально доступно, не жертвуючи її доказовістю.
«Не читайте цей посібник — користуйтеся ним», — таку настанову, за словами Ю. Кукліної, заклали автори книги. Вона наголосила, що книга не покликана замінити лікаря, а має слугувати помічником, до якого людина може звернутися за конкретною відповіддю.
Цукровий діабет може не проявлятися болем, але це не означає відсутності патології
Однією з ключових тем дискусії стало ставлення та поведінка людей із цукровим діабетом другого типу. Складність полягає в тому, що це захворювання може тривалий час не мати симптомів, які людина сприймає як безпосередню загрозу. Водночас для контролю цієї патології потрібні щоденні зусилля, ефект яких не завжди очевидний негайно.
Ендокринологиня Анастасія Соколова підкреслила, наскільки важливо, аби людина розуміла саму природу захворювання, його ризики та усвідомлювала, якою мірою все залежить від її власної поведінки. На її думку, своєчасне виявлення, належне пояснення діагнозу та розмова з кваліфікованим фахівцем можуть не лише підвищити якість життя, але й подовжити його.
Професорка Ірина Волошина звернула увагу на важливість скринінгу. За її словами, для багатьох людей саме результат аналізу, який виходить за межі норми, стає першим сигналом про проблему. Після цього виникає ключове запитання: що робити далі?
Учасники також наголошували, що специфіка хронічного стану полягає в необхідності щоденних зусиль, а результатом часто є відсутність негативних подій. Людина не бачить миттєвої «винагороди» за кожне правильне рішення, проте саме такі рішення зменшують ризик майбутніх ускладнень. Тому сформувати довготривалу мотивацію значно складніше, ніж просто пройти короткостроковий курс лікування.
Школи цукрового діабету: від окремих ініціатив до системного підходу
Значна частина обговорення була присвячена терапевтичному навчанню та школам цукрового діабету.
Представники медичної та пацієнтської спільнот зійшлися на думці, що однієї консультації недостатньо. Людині необхідно навчитися жити з хронічним станом: розуміти свої показники, особливості харчування, фізичної активності, лікування, потенційні ризики та способи запобігання ускладненням.
Учасники дискусії нагадали, що школи цукрового діабету в Україні вже існували. Зокрема, обговорювався досвід стаціонарних шкіл та освітніх ініціатив у громадах, де пацієнти могли не лише отримати інформацію від медиків, але й спілкуватися між собою за принципом «рівний — рівному».
Голова ради Української діабетичної федерації Валентина Очеретенко підкреслила, що терапевтичне навчання має перестати залежати виключно від окремих ентузіастів. На її переконання, необхідні стандартизована програма, підготовлені фахівці та системна підтримка з боку держави.
Схожу позицію висловлювали й інші учасники: стабільність таких шкіл неможлива, якщо вони функціонують лише за рахунок зовнішнього фінансування. Тому систему слід розбудовувати відразу так, щоб вона була інтегрована в процес надання медичної допомоги та могла працювати в довгостроковій перспективі.
Водночас модель не обов’язково має бути суто «лікарняною». Пролунали пропозиції поєднувати роботу медичних закладів, спеціально підготовлених медичних сестер та пацієнтських спільнот, використовувати гібридні формати і приділяти увагу не лише медичній, а й психологічній складовій життя з хронічним захворюванням.
Представниця БФ «Пацієнти України» Ірина Рачинська розповіла про роботу над проєктом за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у межах якого досліджується досвід шкіл цукрового діабету в Україні. Планується розробити методологію та протестувати її в п’яти медичних закладах у Львівській, Вінницькій та Київській областях. За результатами буде запропоновано модель, яку можна буде масштабувати.
«Трави» проти доказової медицини: боротьба за інформаційний простір
Ще одна суттєва проблема – інформаційне середовище. Сьогодні дефіцит інформації змінився її надлишком: у соціальних мережах та пошукових системах людина може знайти будь-які рекомендації — від науково обґрунтованих до відверто небезпечних.
Під час заходу неодноразово наводили приклади пацієнтів, які замість призначеної терапії покладаються на «травки», харчові добавки чи популярні в соціальних мережах домашні методи лікування.
Спортивна лікарка та ендокринологиня Аліна Мошенська поділилася досвідом роботи з пацієнтами, які вже потрапляли до лікарні з наслідками неналежного лікування. На її думку, основою протидії таким практикам є комунікація: лікар має не просто забороняти певні методи, а пояснювати, чому одне втручання має доказову базу, а інше — ні, та знаходити спільну мову з пацієнтом.
Водночас прозвучала важлива теза: не завжди потрібно намагатися «заборонити» чи витіснити недостовірну інформацію. Натомість слід зробити якісну, доказову інформацію значно помітнішою — говорити про здоров’я там, де перебуває аудиторія, зокрема в соціальних мережах, і робити це простою та зрозумілою мовою.
Саме тому важливими стають не лише офіційні рекомендації, а й активність лікарів, пацієнтських організацій та самих людей із цукровим діабетом, які можуть поширювати достовірну інформацію у Facebook, Instagram, TikTok та інших онлайн-платформах.
Освічений пацієнт — повноправний учасник лікування
Начальниця відділу з питань охорони здоров’я та доступу до ринку компанії «Берінгер Інгельхайм» в Україні Тетяна Артем’єва наголосила, що сучасне лікування не обмежується лише лікарським кабінетом та призначенням препарату.
Пацієнт має бути повноправним учасником процесу ухвалення рішень. Лікар є експертом у медицині, але саме людина найкраще знає своє життя, свої потреби, пріоритети та можливості. Тому знання дають пацієнту змогу ставити правильні запитання, озвучувати власні потреби та брати участь у виборі терапії.
Ця теза неодноразово лунала під час дискусії: патерналістська модель «лікар сказав — пацієнт виконав» є недостатньою для хронічного захворювання, з яким людина живе щодня.
Лікар може визначити медичну стратегію, але він не може замість пацієнта щодня обирати їжу, займатися фізичною активністю, приймати препарати чи контролювати показники.
При цьому відповідальність не означає перекладання всього тягаря на пацієнта. Учасники наголошували на необхідності спільного ухвалення рішень: лікар пояснює можливі сценарії та наслідки, а людина бере участь у виборі того, що реально може виконати. Коли пацієнт бачить, що його власні дії приносять результат, це зміцнює його прихильність до лікування.
Сімейний лікар чи ендокринолог: хто головний партнер?
Окрема жвава дискусія виникла навколо питання, хто має стати основним партнером для людини з цукровим діабетом другого типу — ендокринолог чи сімейний лікар.
Частина учасників вважала, що на початковому етапі важлива консультація ендокринолога, який допоможе розробити план лікування та пояснити ключові особливості захворювання. Інші наголошували, що неускладнений цукровий діабет другого типу переважно має вестися на первинній ланці, а ендокринолог потрібен у складних випадках, при ризику ускладнень або тоді, коли сімейний лікар потребує спеціалізованої підтримки.
І. Волошина зазначила, що за останні 15–20 років ситуація суттєво змінилася: ведення цукрового діабету другого типу поступово переходить на первинну ланку. За її словами, важливо розвивати не тільки компетенції сімейних лікарів, а й усієї команди первинної медичної допомоги, зокрема медичних сестер. Саме вони можуть взяти на себе значну частину консультування та терапевтичного навчання пацієнтів.
Це особливо актуально в умовах дефіциту вузьких спеціалістів у деяких регіонах. Тому учасники говорили не про конкуренцію між сімейною медициною та ендокринологією, а про необхідність партнерства, коли спеціалісти підтримують первинну ланку та допомагають їй вести більшу частину пацієнтів без розвитку тяжких ускладнень.
Навчати пацієнтів дешевше, ніж лікувати ускладнення
Під час заходу пролунала й економічна аргументація на користь терапевтичного навчання.
В. Очеретенко навела дані про значне фінансове навантаження, яке створюють цукровий діабет та його наслідки для держави і домогосподарств. За її словами, найбільша частка витрат припадає не на сам контроль рівня глюкози, а на тяжкі ускладнення — інфаркти, інсульти, ниркову недостатність, ампутації та інтенсивну терапію.
Звідси, на її переконання, виникає очевидна економічна логіка: інвестиції в навчання пацієнта можуть бути значно меншими, ніж подальше лікування ускладнень, яких можна було уникнути або відтермінувати.
Виявлення цукрового діабету — лише перший крок
Наприкінці дискусії учасники повернулися до теми скринінгу.
За наведеними під час заходу даними, програму «Скринінг здоров’я 40+» уже пройшли близько 500 тис. осіб, а приблизно у 2,2% з них уперше виявили цукровий діабет. Це означає, що діагноз отримала орієнтовно кожна 45-та обстежена особа.
Однак виявлення захворювання — це лише початок шляху.
Учасники наголошували, що після отримання результатів людина не повинна залишатися сам на сам із цифрами в лабораторному бланку. Необхідний наступний контакт із медичною системою — пояснення результатів, визначення подальших дій, лікування та підтримка у зміні поведінки.
Саме на цьому етапі сходяться практично всі теми, які обговорювали під час брифінгу: доступна доказова інформація, підготовлена команда первинної допомоги, співпраця з ендокринологами, терапевтичне навчання, пацієнтські спільноти та власна активна участь людини у веденні захворювання.
Таким чином, презентований посібник учасники закликали розглядати не як альтернативу лікарю, а як один із інструментів, що допомагає людині перейти від самого факту встановлення діагнозу до розуміння того, як із цим діагнозом жити, управляти ним і знижувати ризик ускладнень.
Євген Прохоренко
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді
Порада від АіФ UA:
Ця новина та презентований посібник є надзвичайно корисними для людей, які стикнулися з діагнозом “цукровий діабет 2 типу”. Вони надають практичні поради, як ефективно управляти своїм станом, долати інформаційний хаос та стати активним учасником власного лікування. Інтеграція такого підходу в систему охорони здоров’я може значно покращити якість життя пацієнтів та зменшити навантаження на медичну систему.