Заява Путіна про удари по енергосистемі України: Аналіз
Заява російського президента Володимира Путіна про те, що він наказав розпочати удари по українській енергетичній системі, не є прямою відповіддю на ультиматум Володимира Зеленського щодо закриття неба над Україною. Росія неодноразово завдавала ударів по українській енергетиці й продовжуватиме це робити.
Важливо усвідомлювати, що тут немає прямого причинно-наслідкового зв’язку, і ця тема буде активно використовуватися в інформаційній війні Російської Федерації. Слід також враховувати, що в 2026 році “червоні лінії”, які раніше існували, дещо розширилися. Причина цього – не моральні принципи, а збільшення можливостей засобів ураження. Масштабування, зокрема безпілотних систем, змінює та продовжуватиме змінювати хід війни як на фронті, так і в тилу.
Чи вдасться паралізувати авіасполучення в РФ? Як мінімум, частково закрити головні російські аеропорти можливо, що принесе війну до Москви та Санкт-Петербурга. Авіасполучення є одним із ключових логістичних засобів для Росії. Закриття аеропортів, навіть часткове, безумовно, стане вагомим ударом по економічному та морально-психологічному стану в РФ. Дискусія про те, що не можна порівнювати закриття неба і 10 годин без світла, є некоректною, адже Росія й так планувала бити по нашій енергетиці, незалежно від наших ударів по аеропортах.
Дуже важливим є те, що Путін особисто заявив про відсутність мобілізації. Раніше він утримувався від таких заяв. Схоже, українська інформаційна кампанія “антимобілізація” починає давати результати. Настрій російського суспільства, ймовірно, змушує Путіна особисто говорити про готовність відступити на крок назад. Він не може повністю відмовитися від мобілізації та закриття інтернету, але поки що змушений визнати певну суб’єктність свого населення і дещо поступитися. Заява про те, що мобілізації не буде (“чушь собачья”), точно означає відтермінування мобілізації. Однак це також може призвести до зростання репресій, оскільки Путін не може дозволити собі демонструвати слабкість, але й не може визнати вину в зриві планів. Тому слід очікувати нових репресивних ідей.
На жаль, наразі немає жодних передумов для переговорів. Спостерігаються дві основні тенденції:
- Дональд Трамп намагається розпочати чергову “мирну гру” з Путіним. Його гра складається з двох аспектів: по-перше, спроба досягти певної угоди (візит Редкліфа та можлива майбутня зустріч керівника ФБР із керівництвом ФСБ частково стосуються цього). По-друге, якщо угода не вдасться, у гру вступить “поганий поліцейський”. Цю лінію найкраще продемонстрував міністр фінансів США, який на саміті G20 заявив російському колезі Силуанову, що домовленостей не буде, доки триває війна. Загалом, США не розглядають українську війну як окремий кейс; поки це гра на виборах: вдасться угода – розкажемо виборцям, не вдасться – розкажемо, як Трамп старався.
- Китайська Народна Республіка очікує провалу американських ініціатив і запрошення до діалогу.
- Окремої уваги заслуговують мирні заяви Нарендри Моді. Індія поки що стоїть осторонь, але за нагоди обов’язково долучиться до цієї гри.
Якщо говорити про часові рамки теоретично можливих переговорів, то в ідеальному сценарії запрошення Китаю до діалогу може з’явитися на зустрічі Трампа та Сі Цзіньпіна. У поміркованому сценарії таке запрошення можливе до кінця весни 2027 року. У негативному сценарії – не раніше ніж за рік.
