Подейкують, що ще якихось 20-30 років тому ніхто уявити не міг, що дітям ставитимуть подібний діагноз. І взагалі, такого діагнозу не існувало.
Щоправда, не існувало діагнозу та не існувало захворювання – це небо та земля. Але я не вчений, навіть психіатр. Я – мати. Мені все одно, коли виникло захворювання і як воно колись називалося. Мені треба щось вирішувати тут і зараз. І не лише мені. Таких, як я, багато. Наших дітей не помічають, адже вони не пустують і не б'ють скла, у перші роки життя викликають взагалі загальне захоплення: «Яка спокійна дитина!». Час іде, а спокійна дитина залишається такою ж тихою і такою ж безпорадною… І спокій зникає у батьків: що трапилося? Хто винний? Що робити?
Моя перша порада з власного досвіду – поменше думати про те, хто винен. Цього і вчені не знають, не можуть визначитися. Одні стверджують, що причиною виникнення аутизму є інфекційне захворювання. Інші звинувачують екологію. Треті кричать про шкоду щеплень. Можна звинуватити маму та акушерів у невдалих пологах… Але не треба.
Потрібно – раніше відзначити, що дитина розвивається не так, як повинен. Затримка розвитку мови. Відсутність соціалізації. У три роки вже помітно, чи грає дитина з іншими дітками, чи хоч якось каже. Особливо впадає у вічі так звана ехолалія – дитина замість відповіді на ваше найпростіше запитання повторює ваші слова, як луна. Це помітно всім, навіть вам.
Мені вказала на те, що моя дитина відрізняється від інших дітей, вихователька дитячого садка. Для мене моя дитина була най-най, до того ж перша і єдина. Ну, каже гірше за інших… І взагалі мовчазний… Навчиться ще.
Виявилося, що для того, щоб він чогось навчився, довелося кілька років активно займатися дефектологом.
Окремо слід звернутися до психіатра. Можна соромитись, можна упиратися… Можна боятися візиту до психіатра. Уникнути – не можна. Відкладати – не варто. Чого бояться наші люди: по-перше, самого психіатричного діагнозу, по-друге, те, що діагноз «аутизм» – назавжди. Якісь залишкові явища все одно будуть.
Тепер – слова втіхи. Якщо добре замислитись, то практично всі талановиті люди – трохи аутисти. Вони можуть поринути у свій світ і не помічати змін у зовнішньому, так би мовити, загальнодоступному світі. Аутисти розумні. Лише часто вони бачать лише якусь одну вузьку специфічну сферу. Мій у три роки студіював енциклопедію тварин і знав назви таких творінь Господніх, яких я ніколи не чула! Хоча уникнути затримки загального розвитку, на жаль, не можна. Адже така дитина не ставить запитань, а ваші розповіді про щось нецікаве з його погляду просто ігнорує.
«Витягувати» дитину з її затишного внутрішнього світу – завдання не з легких, потребує великого терпіння. Я не говоритиму про рекомендації лікарів. Це – індивідуально. А про власний досвід розповім.
Спокій і радість у домі – головна заповідь. Цей світ має створити гідну конкуренцію.
Яскраві враження.
Домашні тварини Ми якось потрапили на виставку собак, то син там за дві години сказав більше, ніж до того за два тижні! А коли переїхали до приватної оселі, дитина випросила спочатку собаку, кішку, кроликів («зайчиків»), курей, на корові я запротестувала… А в будинку жили ще рибки та хом'як Бантик.
Дельфінотерапія… Ми, правда, за визнанням фахівців, звернулися туди пізно. Найбільш яскравий ефект – коли мовчаз починає говорити. А ми почали говорити раніше.
Акупунктура. У моєму випадку – з електростимуляцією.
БАДи.
Пробували всі…
Окрім спецдієти для аутистів. Яка виключала настільки багато продуктів (усі молочні, хліб, картопля, майже всі крупи, солодощі), що незрозуміло було, що є взагалі.
Зараз моїй дитині вісім років. Вчиться. Читає, пише – практично без помилок, математика кульгає. Дуже винахідливий, великий аматор конструкторів. Дуже самостійний у побуті – вміє готувати їсти, хай і не все, доглядає мене, якщо я захворію. У нас все попереду!