Владислав Бакум, позивний “Балу”, вже 1600 днів перебуває в російському полоні. Він вийшов з “Азовсталі” у травні 2022 року, і відтоді його шлях проліг через Оленівку, Таганрог та Пермський край. Його мати, Тетяна, не втрачає надії та продовжує розповідати про сина та його побратимів, переконана, що мовчання дозволяє світу забути про полонених.
Від мрій про космос до змагань на воді
Владислав народився у Ковелі. З ранніх років він був активним і допитливим хлопчиком. Його мати згадує, як він у першому класі витратив усі гроші на сувеніри для рідних, а в шкільному записнику мріяв про космічні подорожі.
З четвертого класу Владислав почав займатися веслуванням на байдарках і каное. Попри початкові труднощі, він досяг успіху, брав участь у змаганнях по Україні та отримував нагороди. Спорт сформував його міцну статуру та дисципліну.
Омріяний шеврон “Азову” і перша втрата на війні
Після школи Владислав вступив до коледжу, де продовжив займатися спортом, зокрема драгонболом. Ще підлітком він долучився до “Національного корпусу”, де проходив вишколи з тактичної медицини та фізичної підготовки. У 18 років, попри застереження матері, він підписав контракт з полком “Азов”.
Отримання шеврона “Азову” стало для нього особливою подією, адже це була “жорстка боротьба за цей шеврон”, яку пройшли лише 20 з 60 чоловік. Після завершення підготовки у 2019 році, “Балу” потрапив у район проведення ООС на Світлодарській дузі. Мати боялася за нього, адже він не завжди повідомляв, де саме перебуває.
Під час служби Владислав навчався заочно в університеті та проходив курси підготовки екіпажів БТРів. Одного разу він дуже переживав загибель свого командира, старшого лейтенанта Дмитра Пругла.
Місто, яким Влад захоплювався і яке так і не побачила його мама
Владиславу дуже подобався Маріуполь. Він захоплювався містом, його індустріальною красою, зокрема заводом “Азовсталь”. Він надсилав матері фотографії з парку “Веселка” і запрошував її відвідати місто замість Одеси. На жаль, Тетяна так і не встигла побачити Маріуполь очима сина.
“З днем народження, мамо” — після цього повідомлення жодних звісток
У 2021 році контракт Владислава мав закінчитися, але він його продовжив, щоб звільнитися разом із побратимом. Початок повномасштабного вторгнення застав його в Маріуполі. 16 травня 2022 року він вийшов з “Азовсталі” і потрапив у полон. Спочатку він ще міг спілкуватися з матір’ю з Оленівки, але після теракту в колонії зв’язок зник.
19 липня, у день народження Тетяни, вона отримала останнє повідомлення від побратима Влада: “З днем народження, мамо”. Після звісток про теракт в Оленівці, де загинули сотні оборонців Маріуполя, вона не отримувала жодної інформації про сина. Пізніше стало відомо, що його перевезли до Пермського краю і планують “судити за тероризм”.
П’ятий рік боротьби за визволення сина
Тетяна Бакум активно бере участь у мітингах та акціях на підтримку військовополонених. Вона їздить до Координаційного штабу, відвідує заходи у різних містах України та навіть за кордоном. Акції для неї – це спосіб нагадати суспільству про героїв, які чекають на визволення, і отримати підтримку від інших родин.
“Ми мусимо про них говорити, кричати, бо коли ми замовкнемо, про них забудуть”, – наголошує Тетяна. Акції дають їй сили сподіватися і чекати.