Маріуполю цьогоріч виповнюється 248 років. Вже п’ятий рік поспіль місто окуповане Росією, а багато його мешканців були змушені залишити власні домівки. Попри це, для маріупольців місто залишається частиною їхньої ідентичності та пам’яті. Вони зберігають його у спогадах, фотографіях, історіях і речах, які нагадують про дім. Саме таку історію створює й Катерина Храпович — засновниця бренду ABITI, який починався з мерчу про Маріуполь, а згодом розширився до історій інших міст Сходу та Півдня України.
Професійний шлях був пов’язаний з розвитком рідного регіону
Катерині Храпович зараз 25 років. До повномасштабного вторгнення вона все життя прожила в Маріуполі. Каже, що фактично належить до першого покоління, яке виросло в місті. Її мама родом із Донеччини, тато — з Дніпровської області. Тож перші двадцять років її життя були тісно пов’язані з Маріуполем.
Катерина навчалася в Маріупольському коледжі Донецького національного університету економіки і торгівлі імені М. Туган-Барановського. У 2019 році вона закінчила його за спеціальністю «Товарознавство та комерційна діяльність», але за фахом не працювала. Справжнім поворотним моментом для неї став вступ до Української академії лідерства (УАЛ) на програму 2019-2020 років. Саме там Катерина відкрила для себе громадський сектор і проєктний менеджмент та усвідомила, що хоче присвятити себе суспільно корисній діяльності.
«Під час навчання в УАЛ ініціювала та реалізувала в Харкові соціальний проєкт «Бумеранг» для підтримки людей старшого віку та їхньої інтеграції в сучасні цифрові й культурні процеси. Після повернення до Маріуполя занурилася в культурне життя міста: координувала команду митців в проєкті громадської організації «Прожектор», а також місцеву команду фестивалю «З країни в Україну». Для мене важливо, щоб робота приносила не тільки гроші, а й нематеріальну користь світу. Тому я вирішила розвиватися саме в цьому напрямку. Важливим для мене був і розвиток та підтримка мого регіону, бо на мене сильно вплинули події 2014 року. Я була в Маріуполі, коли почалася війна й за місто велися бої. Тоді в мене з’явилося сильніше усвідомлення цінності цього міста і того, що його можна втратити».
Важливим етапом особистісного та професійного розвитку Катерини став громадський простір «Халабуда». Там вона проходила стажування, організовувала перші події, навчалася основ бізнесу та знайомилася з людьми, які змінювали місто. До 2022 року Катерина разом з фестивалем «З країни в Україну» побувала приблизно у 12 містах Сходу України, де працювала з молоддю та локальними громадами. Вона була переконана, що Схід має великий потенціал.
Місто дивовижних контрастів: яким Маріуполь був для Катерини до 2022 року
Дитинство Катерини минуло в районі Бахчика (вулиця Бахчиванджі — це назва однієї з відомих історичних локацій та мікрорайону в Центральному районі Маріуполя), а останні майже десять років перед повномасштабним вторгненням вона з родиною жила в самому центрі міста — на вулиці Італійській, неподалік бульвару Хмельницького.
Для Катерини Маріуполь завжди був центром її світу — містом дивовижних контрастів, де велика індустрія поєднувалася з теплом Азовського моря, а грецька спадщина — з активним розвитком громадянського суспільства після 2014 року.
«Якби ви приїхали до мене в гості до 2022 року, я б обов’язково провела вас своїм улюбленим маршрутом містом. Почали б ми з площі Свободи та проспекту Миру — символічного місця маріупольського Євромайдану 2014 року та боротьби за українську ідентичність міста.
Потім я показала б вам сучасне обличчя Маріуполя — ІТ-кластер «1991», де вирувало життя молодих стартаперів і розробників. Далі пішли б у саме серце міста: через Грецьку площу, до простору «Спалах», Вежі та будівлі Драматичного театру. Обов’язково зайшли б у «Лукум» на турецьку каву, щоб відчути той мультикультурний дух Приазов’я. Потім спустилися б до моря, до «Будинку Гамлета». Це, мабуть, найунікальніша частина маршруту. Там стоять гаражі на палях, збудовані просто над водою. Місцеві рибалки могли ловити там рибу, навіть не виходячи з кімнати. Після цього пройшлися б Міським садом і через море та Приморський парк до площі біля спортивного комплексу «Іллічівець» — місцями, з якими в мене пов’язані спогади про дитячі свята біля головної ялинки та затишні вечори біля фонтанів. А завершили б прогулянку на бульварі Хмельницького — у моєму рідному затишному дворі на Італійській».
«Загадаю, аби це падло здохло»
Напруга в Маріуполі відчувалася ще з осені 2021 року. 22 лютого 2022-го, коли стало зрозуміло, що Росія визнає псевдореспубліки, Катерина, як і інші мешканці, вийшла на масштабний проукраїнський мітинг у центрі міста. Вона тримала плакат із написом «Загадаю у 22:22-22.02.22, щоб то падло здохло». Згодом фотографія розлетілася мережею як символ спротиву.
На той момент Катерина вже працювала в благодійному фонді «Схід SOS». На 26 лютого в організації був запланований тренінг з моніторингу прав людини.
«У моєї родини було авто, але не було водія. Тому ми вирішили об’єднатися з друзями-активістами, серед яких були водії. Виїхали з міста вранці 26 лютого. Дорога була моторошною — повз розбиту техніку, через переповнені блокпости. О 15:00 ми в’їхали в Дніпро, а вже згодом дізналися, що буквально за годину після нашого проїзду кільце оточення навколо Маріуполя остаточно замкнулося».
Із Дніпра Катерина написала координаторам «Схід SOS» і вирушила до Ужгорода, де команда розгортала гуманітарні та комунікаційні штаби. Там вона очолила відділ комунікацій і координувала висвітлення евакуації та допомоги постраждалим. Пізніше Катерина повернулася до проєктної діяльності в мережі просторів для жінок та дівчат «Затишно SPACE».
Від ідеї мерчу до першого шопера
Паралельно з роботою Катерина продовжувала повертатися до ідеї, яка виникла в неї ще у 2021 році, створити мерч про Маріуполь. Їй хотілося робити речі, які самій було б приємно привезти додому: не типовий магнітик чи чашку з написом «Маріуполь», а сучасні та якісні речі, які хотілося б носити.
«Я багато розповідала друзям про своє місто і хотіла, щоб після поїздки вони могли забрати із собою щось, що нагадуватиме про Маріуполь. Спочатку я думала про контраст між морем і промисловістю».
За кілька тижнів до повномасштабного вторгнення Катерина потрапила до бізнес-школи «Халабуди». Там учасники працювали над бізнес-концепціями, говорили про фінанси, ФОП, комунікації та виробництво. Саме під час навчання їй вдалося оформити свою ідею в цілісний проєкт, а також придумати назву майбутнього бренду — ABITI.
«Тоді я вчила італійську й шукала коротке слово, яке добре звучало б як назва бренду. «Abiti» італійською означає «одяг». Мені сподобалося, що воно легко читається і запам’ятовується, а ще має додатковий сенс: одяг може бути не просто річчю, а способом говорити про себе, показувати приналежність до певної спільноти й передавати свою позицію без слів».
20 лютого 2022 року Катерина презентувала свій проєкт. Тоді вона вже мала готову концепцію, контакти виробництва і планувала запуск першої партії мерчу. Однак замість цього довелося збирати речі та виїжджати з Маріуполя. Після евакуації бренд довелося відкласти. Робота, постійні переїзди, волонтерство та необхідність будувати нове життя з нуля відсунули його на другий план. Водночас від самої ідеї Катерина не відмовилася.
«Восени 2023 року ми з подругою гуляли біля метро «Арсенальна» в Києві й знову заговорили про ABITI. Я сказала, що не знаю, чи це взагалі комусь потрібно. Подруга відповіла приблизно так: «Ти не дізнаєшся, поки не спробуєш». Мені здається, саме тоді я нарешті дозволила собі перестати думати й просто зробити. Приблизно в цей же час я побачила, що «Халабуда» знову працює і збирає кошти на ремонт дронів для військових. Для мене це було дуже особистим. Я прийшла до «Халабуди» ще у 18 років, проходила там стажування, брала участь у різних програмах, навчалася. Саме там згодом презентувала свою бізнес-ідею. Тому я подумала, що можу запустити ABITI й водночас допомагати «Халабуді».
Катерина взяла старі ескізи, трохи їх переробила, замовила перший шопер, сфотографувала його на телефон і виставила фото в соцмережах. У перший день отримала близько двадцяти замовлень.
До цього вона думала зробити лише п’ять шоперів, подарувати їх друзям і, можливо, на цьому завершити. Натомість ще на етапі передзамовлення розкупили перші 30 штук. Їх замовляли люди з Дніпра, Києва, Львова, Івано-Франківська, Ужгорода, Чернівців та інших міст, а частина поїхала за кордон. Перший внесок із продажів Катерина передала через «Халабуду» на ремонт дронів.
Море, степ і пам’ять про дім — ABITI працює з пам’яттю тих, хто був змушений виїхати
Поступово Катерина зрозуміла, що ABITI не може залишатися лише брендом про Маріуполь. Але це не означало, що місто перестало бути для неї головним. Навпаки, саме через Маріуполь вона прийшла до ширшої розмови про Схід і Південь України.
«Я багато років працювала з людьми з різних міст регіону, їздила Сходом ще до повномасштабного вторгнення і бачила, наскільки вони різні. У якийсь момент зрозуміла, що хочу розповідати не лише свою історію. Мені цікаві локальні ідентичності інших міст. Я хочу працювати з людьми, які звідти родом, слухати їхні історії, запитувати, що для них є символом дому, які місця вони пам’ятають, які жарти та образи зрозуміють лише місцеві. Тому поступово ABITI розширився на Схід і Південь України.
Мені прикро, що сьогодні люди часто знають ці регіони переважно через війну. Якщо говорити про Маріуполь, Бахмут чи інші міста, то перед очима одразу виникають зруйновані будинки, обстріли, окупація. Але ці міста існували й до цього. Там жили люди. Вони закохувалися, ходили на роботу, сварилися, дружили, пили каву, ходили на концерти, виховували дітей, їздили на море, працювали на заводах, відкривали бізнеси, створювали культурні простори. Мені хочеться повертати цю частину історії — не замість історії війни, а поруч із нею».
Ще одна важлива частина ABITI — історії людей, які втратили дім. Після 2022 року багато знайомих Катерини опинилися в різних містах України та країнах Європи — Києві, Львові, Польщі, Німеччині тощо. Частина з них пережила окупацію, фільтрацію та складні маршрути евакуації. Для когось повернення додому сьогодні вже неможливе, адже самого дому більше немає.
«Коли ти опиняєшся далеко, часто бракує людей, які розуміють, чому для тебе важлива певна вулиця, чому ти сумуєш за конкретним пляжем, чому силует чи слово викликає стільки емоцій.
Тому для мене ABITI ще й про спільноту — про можливість мати із собою маленький шматок цієї історії.
Це може бути шопер із морем, степом, знайомим силуетом чи фразою, яку зрозуміє лише людина з твого регіону. І в якийсь момент він стає нагадуванням про те, звідки ти».
Коли Катерина придумувала ABITI, їй хотілося створювати не типові сувеніри, а якісні речі, які самій було б приємно носити. Вона хотіла, щоб вони могли стати маленькою частиною дому, яку можна завжди мати із собою, навіть якщо самого дому більше немає поруч. Тому для неї важливо, щоб в ABITI поєднувалися хороший дизайн, якість і конкретна історія, що стоїть за кожною річчю.
Зараз у ABITI три дизайни, кожен із власним сенсом.
«З морем у серці та металевою крихтою в легенях» присвячений Маріуполю та його головному контрасту — Азовському морю й промисловому місту. Після повномасштабного вторгнення цей образ набув для Катерини нового значення, адже Азовсталь стала одним із символів спротиву Маріуполя.
«Азовське море — складова моєї крові» також про Маріуполь, але більше про особистий зв’язок із морем і відчуття приналежності людей, які виросли в прибережному регіоні. Для них море — не просто частина пейзажу, а частина пам’яті та ідентичності.
Переглянути цей допис в Instagram
Допис, поширений Мерч про Схід | Шопери | Худі (@abiti_ukraine)
«Вітри степів гартували мою волю» виходить за межі Маріуполя й говорить про Донеччину ширше. Для Катерини це образ степу, простору, сильного характеру та зв’язку з регіоном, у якому вона виросла. Їй хотілося створити символ Донеччини, пов’язаний не з війною, а з її природою, ландшафтом і людьми.
Саме такими Катерина бачить речі ABITI: вони мають бути красивими та якісними самі по собі, але водночас передавати частинку місця, до якого людина належить.