Фото до статті
12:05, 14 серпня 2026
Завдяки новітнім методам дослідження українські вчені встановили, що фортецю Тустань було зведено на 300 років пізніше, ніж уважалося раніше. Датування тепер сягає ХІІІ століття. Роман Миська, заступник директора з наукової роботи заповідника “Тустань”, розповів про нові історичні факти, призначення та власників унікальної фортеці.
Анна-Лілія Кокора
журналістка
Детальніше
Керамічні знахідки пролили світло на давнину
Історики зацікавилися Тустанню ще на початку XIX століття, припускаючи, що скелі дивовижної форми могли бути індійськими пагодами або доісторичними святилищами. Іван Франко описував це місце як оселю героїв чи розбійників. Вже у середині XIX століття деякі дослідники пов’язали скельні утворення з рештками фортеці, відомої з письмових джерел XIV століття. Тоді ще зберігалася кам’яна мурована стіна, що з’єднувала скельні виступи. У XX столітті спроби розкопок робили Павло Раппопорт та Роман Багрій, проте ґрунтовні дослідження пам’ятки розпочав Михайло Рожко. У 1971 році, випадково відвідавши скелі, він присвятив себе їх вивченню. Обстежуючи територію, він виявив численні штучні заглиблення (пази) у скелях, які могли слугувати для будівництва конструкцій. Рожко зрозумів, що вимірявши та інвентаризувавши ці пази, можна відтворити вигляд та конструктивні особливості наскельної споруди.
— Який основний внесок Михайла Рожка?
— Він сформував цілісну концепцію Тустані, яка включала механізми будівництва, розвитку, а також оборонну, адміністративну та митну функції фортеці.
Вимірювальні роботи проводилися протягом 1971–1978 років. Для цього дослідникам довелося розробити власну методику обміру скельних виступів та їх фіксації, а також опанувати навички скелелазіння. Проаналізувавши понад 4 тисячі пазів, Михайло Рожко перейшов до створення креслень, а згодом і першої реконструкції фортеці.
Археологічні розкопки Тустані під керівництвом Рожка тривали з 1978-го до 1989 року. Вченим вдалося зібрати багату колекцію артефактів, що проливають світло на хронологію та життя фортеці.
Роман Миська
<p>Роман Миська</p>
— Як саме кераміка допомогла визначити вік Тустані?
— Фрагменти керамічного посуду є найпоширенішими знахідками на більшості археологічних пам’яток. Дослідники вивчають особливості технології виготовлення, такі як випал та форма, що дозволяє створювати типологічні таблиці розвитку кераміки для різних хронологічних періодів. Для ІХ–ХІІІ століть така типологія була розроблена ще в середині ХХ століття. Однак ґрунтовні дослідження керамічних комплексів пізнього середньовіччя розпочалися лише наприкінці ХХ століття. Тому Рожко спирався на наявну типологію. Згідно з нею, пік розвитку ремесла припадав на XII–XIII століття. Керамічні зразки, знайдені в Тустані, мали доволі архаїчні риси, часто були зліплені вручну з подальшим доопрацюванням на гончарному колі. Більшість тодішніх дослідників датували таку кераміку IX–X століттями, що й призвело до приписування будівництва фортеці до IX століття.
Однак завдяки систематичним дослідженням пізньосередньовічних пам’яток останніх десятиліть вдалося виділити типові ознаки керамічного посуду другої половини XIII–XIV століття. Зокрема, так звану “своєрідну кераміку”, що відзначається архаїчними формами та технологією виготовлення. Саме цей тип кераміки є найчисленнішим у Тустані.
— Отже, коли ж почали розбудовувати Тустань?
— Приблизно у 1240–1250 роках. Наступне питання: хто був її фундатором? Ми розуміємо, що фортеця є ровесницею Львова. Заведено вважати, що Львів заснував король Данило. Проте такий підхід до визначення засновника міста, села чи фортеці сформувався в історіографії XIX століття, коли гостро постало питання про абсолютні монархії та імперії. Але ж ми говоримо про Середньовіччя.
Якщо Лев Данилович був повноправним князем на Перемишльській та Белзькій землях, йому не потрібен був дозвіл чи указ короля Данила для заснування міста. Територія, на якій розташована Тустань, належала до Перемишльської землі, а отже, до володінь князя Лева. Він мав тісні зв’язки з Угорщиною, його дружина Констанція була дочкою угорського короля Бели IV. Лев Данилович активно освоював Карпати, які на той час слугували природним кордоном між державами. Також маємо згадки, що неподалік він розбудовував монастирі у Спасі та Лаврові, де й провів останні роки життя. З розвитком торговельних шляхів у горах одразу виникла потреба їх контролювати, охороняти та збирати мито.
Детальніше про Тустань у спеціальному випуску “Локальної історії”
Замовляйте електронну версію журналу в онлайн-крамниці видавництва
Прикордонна застава, оборонна фортеця, митний пункт
— Як обирали місце для будівництва?
– При зведенні фортифікаційних споруд зодчі намагалися максимально використати природний рельєф, аби місце було захищене природою: стрімкі пагорби, миси, острови тощо. Скельні утворення Тустані самі по собі є потужними оборонними мурами, тому будівельники вдало їх використали. Проміжки між скелями закривали дерев’яними стінами, що перешкоджали будь-якому доступу до замку.
— А як саме будували фортецю?
— Скелі Тустані слугували стінами. Будівельники видовбували у скелях пази, а проміжки між ними заповнювали дерев’яними стінами. Згодом їх почали обмазувати глиною, що могло слугувати протипожежним захистом. На якому етапі перебудов це було зроблено – невідомо. Можливо, після однієї з пожеж, яких було щонайменше дві: у другій половині XIV та в середині XVI століття. Звісно, фортецю розбудовували, і її зовнішній вигляд змінювався. Михайло Рожко, аналізуючи пази на скелях, висунув концепцію про п’ять етапів будівництва дерев’яної фортеці.
— Розкажіть про них.
— Перший етап можна датувати від початку будівництва до першої пожежі в другій половині XIV століття. У той період фортецею опікувалися Лев та його нащадки. Основною функцією фортеці було розміщення військового гарнізону, який контролював шляхи до карпатських перевалів. Також там мешкали князівські урядники, відповідальні за збір мита та управління територією, принаймні після утворення Тустанської волості. Її було затверджено наприкінці цього періоду. Це було зумовлено появою численних поселень навколо фортеці, які можна було об’єднати в певну адміністративну одиницю. Найдавніше близьке поселення, яке ми можемо датувати, – це сучасне село Верхнє Синьовидне Стрийського району. З літописів відомо, що у 1240 році, повертаючись з Угорщини, Данило Романович переночував у монастирі Святої Богородиці. Зранку він зустрів людей, які тікали від татар. Дізнавшись про їх наближення, він повернувся до Угорщини.
Фортеця Тустань, 5-й будівельний період
Графічна реконструкція Михайла Рожка, Василя Рожка, Валерія Міщенка <p>Фортеця Тустань, 5-й будівельний період</p>
Для функціонування фортеці було необхідне поселення, яке б забезпечувало гарнізон продовольством, так званий посад. У безпосередній близькості до Тустані та на території сучасного села Урич матеріалів XIII–XV століть ми поки що не виявили. Проте сусіднє село Підгородці, розташоване за п’ять кілометрів униз течією річки Уричанка, відоме з письмових джерел з 1397 року. У грамоті зазначено, що король Владислав Ягайло надав Іванові Чулі та Іванові Савитичу десять дворів у цьому селі. Очевидно, село виникло раніше. Етимологія його назви вказує на розташування під “городом”, тобто його можна пов’язати з посадом Тустані. З часом виник ближній посад на території сучасного села Урич. Перша письмова згадка про нього датується 1565 роком.
У другій половині XIV століття в Тустані сталася велика пожежа. Про це свідчить обгоріла деревина, радіовуглецевий аналіз якої підтвердив датування, а також кераміка помонгольського періоду, знайдені в цистерні на дитинці. Цистерна була заповнена одноразово, можливо, туди навмисно скидали сміття під час розчищення території після пожежі. Відтоді її більше не використовували. З того періоду маємо такі знахідки: енколпіон – нагрудний хрестик-складень, всередині якого зберігали мощі святих, доволі дорога та цінна річ; щиток персня з галкою, що використовувався князівськими урядниками; підкови, остроги, наконечники стріл та кераміку.
— Чи є письмові згадки про Тустань з того періоду?
— Найдавніша письмова згадка, тобто в хроніці, про Тустань міститься в Краківській катедральній хроніці. Фортеця згадана серед міст і градів Руської землі, які нововкріпив король Казимир III: “Лямбург або Львів, місто Перемишль, місто і град Сянок, місто Коросно, гради Любачів, Теребовля, Галич, Тустань”. У ній польський хроніст Ян Длугош зазначив, що в 1340 році король Казимир протягом одного літа підкорив собі всю Русь: “Казимир в день народження Іоанна Хрестителя рушив до Руської землі і там опанував міста і замки Перемишль, Галич, Луцьк, Володимир, Сянок, Любачів, Теребовлю, Тустань, інші руські міста і кріпості”. Хроніки вказують на те, що замок Тустань у середині XIV століття належав до найважливіших у Королівстві Русі.
Найдавніша документальна згадка про Тустань міститься в буллі Папи Римського Боніфація IX від 15 травня 1390 року. У ній йдеться про те, що Владислав Опольський передав місто Рогатин, замки в Олеську та Тустані з околицями, хуторами, майном і всіма угіддями, а також десятини солі в Дрогобичі та Жидачеві для новозаснованої Галицької католицької дієцезії. Проте даних про те, скільки часу Тустань перебувала у власності Католицької церкви, а коли повернулася до королівської власності, тобто державної, ми не маємо.
Золота доба та занепад Тустані
— Як Тустань опинилася у володінні Яна з Тарнова, останнього відомого власника фортеці?
— Йдеться про третій етап розбудови фортеці. Процес передачі Янові з Тарнова не був простим. Корона вела багато війн, для чого потрібні були кошти. Тому брали кредити, а під заставу віддавали в користування певні володіння. Щойно кредит погашали, вони поверталися до королівської власності. У 1537 році шляхтич Ян з Тарнова, урядник Королівства Польського, староста Стрийський, засновник Тернополя, викупив таку заставу у шляхтичів Паневських. Про це йдеться в королівській грамоті. Це означає, що він погасив кредит корони, який Паневські отримали як заставу.
Донедавна Паневські були маловідомими, лише торік вони викликали мій інтерес. В історичних джерелах брати Паневські не відзначилися особливими досягненнями, натомість їхній батько, Фелікс з Панева, польський шляхтич, був видатним воєначальником. За статусом він був близький до Яна з Тарнова, але на століття раніше. Даних про те, коли Тустань перейшла в заставу до Фелікса з Панева, також немає. Однак вдалося знайти згадки, що у 1470–1480-х роках він активно брав у заставу землі, сусідні з Тустанню. Ймовірно, тоді ж він отримав і замок.
За часів Паневських Тустань активно розбудовували, причому на високому рівні. Зокрема, звели кам’яну стіну, залишки якої збереглися до сьогодні. Вона слугувала нижньою основою для подальшої дерев’яної надбудови фортеці. За дослідженнями Олега Рибчинського, будівництво могло тривати 3–5 років із залученням 50 робітників під наглядом майстра. Стіну звели на початку XVI століття. Свідченням цього є монета – напівгрош Яна Ольбрахта1492–1501, яку випадково виявили в мурованій стіні Тустані. А також дерев’яні колоди в заповненій криниці: дендрологічний аналіз показав, що дерева, з яких вони зроблені, росли в другій половині XV століття. Прикоровий шар, що зберігся на чотирьох колодах, підтвердив, що їх спиляли взимку 1510-го – навесні 1511 року. Отже, до цього часу можна віднести щонайменше частину дерев’яних конструкцій перебудованого замку. Знахідки того періоду також включають різноманітні кахлі для печей та кам’яні й керамічні плитки, якими оздоблювали підлогу в парадній залі. Також є кахлі з родовим гербом Паневських. Тоді ж на верхньому майданчику спорудили цистерну для збору та зберігання води.
У 1537 році Ян з Тарнова викупив заставу в Паневських. Через два роки він “випросив” у короля, аби руїни замку Тустані подарували Миколі Блізінському. Той мав власним коштом відбудувати замок та утримувати його в належному стані. А через два роки Блізінський повернув Тустань Янові з Тарнова. Варто зазначити близькі стосунки Блізінського та Тарновського: перший був війтом Стрия, а другий – старостою. Нині такі дарування можуть видаватися підозрілими оборудками.
— А навіщо Яну з Тарнова була потрібна Тустань?
— Важко точно встановити. Однак можна сказати, що на цьому етапі розбудова завершилася, і фортеця почала занепадати. Якщо говорити про акти “дарування та передарування”, то маємо дані: обгорілі колоди у криниці, які свідчать про ще одну пожежу, що могла статися між 1537-м та 1539 роком. Адже в першому документі згадується “замок Тустань”, а в другому – “замок або радше лише скелю, розташовану поміж горами”. Не варто виключати й того, що пожежа була незначною, але в документах того часу написали, що від фортеці нічого не лишилося, аби передарувати її спершу Блізінському, а потім Тарновському.
Остання згадка про Тустань датується 1565 роком. Місцевість тоді називали “городищем”, тобто залишками оборонних укріплень, біля яких збирали мито. А після смерті Тарновського значна частина його маєтків перейшла до його зятя – Костянтина Острозького. Можна припустити, що Тустань – також.
Інтер’єри Тустані
Графічна реконструкція Валерія Міщенка <p>Інтер'єри Тустані</p>
— Що сталося з Тустанню після того, як вона припинила своє існування як застава та митний пункт?
— Одна з гіпотез – це перетворення на скельний монастир. У скелях є дві печери, які явно створені штучно, подібно до печер у каньйоні Дністра. Можливо, це були келії кількох ченців-схимників. З XVI–XVII століть маємо знахідку, яка може підтверджувати цю теорію – застібка для книги. Можливо, для молитовної книги, хоча й бухгалтерська книга для мита могла мати подібні застібки. Цікаво, що коли прийшли ченці, Тустань все ще перебувала у приватній власності. Відповідно, вони не могли оселитися без дозволу власника землі. Згодом і ченці покинули Тустань.
— Чи можна вважати, що про Тустань забули на багато років?
— Навряд чи. У XIX столітті місцевість стала туристичною атракцією, що приваблювала мандрівників. Це була епоха романтизму, пошуку коріння, встановлення історичних пам’яток. У міжвоєнний період XX століття скелі стали місцем національного відродження – там проводили ігри та фестивалі, організовані громадою Урича. Село було великим, тут діяло понад 20 громадських організацій у різний час.
Переосмислення історії сьогодні
— Чи ретельно досліджена Тустань?
— Якщо говорити про дитинець, то він досліджений на 90 %. Нині ми опрацьовуємо весь матеріал, зібраний Михайлом Рожком, за допомогою новітніх методик та технологій. Зокрема, аналізуємо кераміку під керівництвом науковиці Віри Гупало. Це надзвичайно важлива робота, адже вона дозволила встановити нову хронологію Тустані.
Часто лунає запитання, чому ми не продовжуємо розкопки. Розкопки – це як хірургічне втручання: проводяться лише за нагальної потреби, коли операція принесе більше користі, ніж шкоди. Лише опрацювавши весь масив даних, ми зможемо зрозуміти, які ділянки потребують додаткового дослідження. Забігаючи наперед, скажу, що нам потрібно ще раз дослідити місце перед скелями, де знайшли енколпіон. Поряд з ним виявили фрагменти кераміки, наконечники стріл та залізний шлак. Можливо, там розташовувалися майстерні ремісників або якісь інші споруди.
Письмові джерела – документи, літописи тощо – досліджені на 90 %. Можливо, існують ще невиявлені документи, але це вже робота в іноземних архівах.
— Зважаючи на ці дані та нову хронологію Тустані, яким було життя у фортеці?
— За життя Михайла Рожка вважалося, що гарнізон фортеці складався лише з чоловіків, адже не було виявлено жодних знахідок, пов’язаних із жінками. Однак аналіз шкіряних виробів, фрагментів взуття, знайдених у криниці, свідчить про присутність жінок. Також помітно, що це взуття ремонтували – латали та перешивали, що вказує на наявність шевця у фортеці. Перед входом до фортеці знайдено багато залізного шлаку, що свідчить про наявність кузні та коваля.
Ми можемо реконструювати приміщення фортеці в період її найбільшої розбудови. Ймовірно, на першому рівні розміщувалися стайні, майстерні, кухня, цистерна, вартівня та трапезна. На другому рівні – житлові приміщення, казарми для залоги, зброярня. Третій рівень – бойові галереї. А на верхніх рівнях забудови так званого внутрішнього дворика – кімната воєводи, скарбниця та замкова каплиця.
Звісно, в ранні періоди гарнізон Тустані був невеликим, проте з розбудовою фортеці зростала й кількість мешканців.
— Скільки людей могла вміщувати фортеця в період її максимального розквіту?
— Існують розрахунки Михайла Рожка, проте їх точність складно оцінити. Він виходив з об’єму води в цистерні. Припускав, що в разі облоги її могло б вистачити для гарнізону з 50 осіб протягом 180 днів. Щодо води у фортеці, також маємо цікаві дані.
Раніше вважалося, що біля скель була криниця. Коли починали дослідження, геологи виміряли рівень підземних вод. Йдеться про 35 метрів від верху криниці. Дослідники розчищали її три роки, дійшли до рівня 30 метрів 40 сантиметрів і наткнулися на скелю. До водоносного пласту вона не сягала. Тому можемо розглядати кілька теорій. Перша, малоймовірна, – рівень підземних вод за 500 років у цій місцевості знизився. Більш імовірним є припущення, що сама скеля слугувала водозбірником дощової води. Можливо, іноді воду приносили, щоб поповнити запаси. Це була технічна вода, і невідомо, чи використовували її для приготування їжі. Зрештою, слід враховувати й зміни клімату.
— Розкажіть про досвід 3D-реконструкції фортеці.
— Ця робота триває з 2007 року. Вона включала лазерне сканування скель та простору навколо, а також доповнення місць, недоступних для сканера, за допомогою методу фотограмметріїСтворення об’ємної 3D-моделі шляхом фотографування об’єктів під різними кутами, зокрема з дрона. Тепер ми маємо кілька моделей основної фортеці та сторожового пункту.
Першу реконструкцію за допомогою 3D-моделювання проводили для перевірки концепції Рожка. Нас вразила точність розрахунків та креслень науковця, незважаючи на те, що тоді, окрім математичних розрахунків та креслярських інструментів, він мав лише власну уяву. Також для відтворення моделі фортеці ми вивчали дерев’яні архітектурні об’єкти Карпатського регіону Польщі, Словаччини, Румунії.
Останню модель Тустані, яка відтворює не лише зовнішній вигляд, а й інтер’єри фортеці, створив Валерій Міщенко, нині воїн ЗСУ. Проте робота триває. Ми плануємо створити модель фортеці на Острому Камені та Малій Скелі.
— Які міфи про Тустань вас найбільше дратують?
— Мене обурюють деякі вигадки екскурсоводів. Одного разу, перебуваючи там на розкопках, я чув, як розповідали, що на скелях “відомий російський режисер Єжи Гофман знімав фільм “Вогнем і мечем””. По-перше, він не російський, а по-друге, не знімав там. Фільмував лише Леонід Осика стрічку “Захар Беркут” з Іваном Миколайчуком у головній ролі. Не знаю, що робити в такі моменти: падати, сміятися, плакати чи самому проводити екскурсію замість екскурсоводів. Бували випадки на кшталт: “Отут була конюшня, тут жили 5 коней, а тут росли три яблуні”. Здебільшого всі екскурсоводи послуговуються напрацюваннями Михайла Рожка з популярних сайтів, але ми вже намагаємося змінювати дані та просувати нову хронологію. Хочеться, щоб про Тустань розповідали правдиву історію.
Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!
- археологія
- інтерв’ю
Схожі матеріали
"Більшість підозрюваних виїхала до Росії", — Євгенія Закревська про суд над убивцями Небесної сотні
Детальніше
Заново відкритий Володимир Івасюк
Детальніше
Анастасія Левкова: "Є запит на тексти про інший Крим — Крим, якого не знали"
Детальніше
"Сучасний Шевченко — це культ здорової людини", — Михайло Назаренко
Детальніше
Середньовічний лицар на війні
Детальніше
Юрій Юзич: "У 1930-х усі, крім одного, крайові провідники ОУН були пластунами"
Детальніше
“Кожне покоління українців має травму від росіян”, – психоаналітик Юрко Прохасько
Детальніше
"Щоби любити країну, не треба вигадувати про неї", — Андрій Оленич
Детальніше
"В Україні я бачив міста-примари, але дух людей у тих містах обнадіює", — ізраїльський фотограф Едуард Капров
Детальніше
Порада від АіФ UA:
Ця стаття надає глибоке розуміння історії фортеці Тустань, спираючись на новітні археологічні дослідження та розвінчуючи усталені міфи. Інформація про точне датування, функції та власників фортеці допоможе сформувати більш повне уявлення про минуле України, а також може бути корисною для тих, хто цікавиться історією, туризмом чи вивченням місцевої спадщини.