12:24, 13 серпня 2026
Софія Яблонська — одна з найвизначніших постатей українського мандрівництва першої половини ХХ століття. Її життєвий шлях пролягав через Північну Африку, Індокитай і зрештою привів її до Китаю — країни, що на той час поставала в очах європейців як загадкова та майже недосяжна.
Саме в Китаї українка стикнулася з явищем, яке глибоко вразило її як спостерігачку та письменницю — культурою вживання опіуму, невіддільною тоді від повсякденного життя багатьох китайців. У своїх подорожніх нотатках вона не просто фіксувала екзотичну для європейця картину опіумних курилень, а прагнула зрозуміти соціальні й людські причини цього явища — бідність, колоніальний тиск, розпач і водночас своєрідний ритуал, вписаний у тканину тогочасного суспільства.
Публікацію відшукав Данило Кравець — старший науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, доцент Львівської політехніки.
Софія Яблонська
українська письменниця, журналістка, мандрівниця, фотограф
Детальніше
Софія Яблонська на сходах свого помешкання в Юньнані (Китай), 1934 рік.
Фото з книги “Теура. Софія Яблонська” видавництва “Родовід”
Софія Яблонська на сходах свого дому в Юньнані (Китай), 1934 рік
Опіум — це один із найбільш одурманливих, але й найвитонченіших засобів, хоч виготовляють його з рослини, що здається невинною — з маку. Не з насіння маку, бо з нього в найкращому разі можна отримати жирну олію та макуху, — а з живого соку макової коробочки. Його сіють тут, у Китаї, ранньою весною. Як тільки поля, засаджені маком, зацвітуть білими, рожевими та чорними квітами, китайці надрізають зелені голівки маку й випускають з них їхню білу “кров”. Краплину за краплиною, що стікає з зеленої голівки донизу, вони збирають у крихітні черепки, прив’язані під коробочкою макової квітки. Цей липкий сік китайці ферментують, сушать і збивають у грудки, від чого він чорніє й твердне, нагадуючи глину.
Виготовлення опіуму — надзвичайно складний процес, що вимагає справжньої китайської витримки.
Коли опіум у грудках набуває “витримки” в кілька місяців, його розмочують у воді, варять у спеціальних казанах, перетирають, додають води та залишають настоюватися. Нарешті, його ретельно фільтрують через окремі сита, а потім знову варять, доки маса не загусне до стану чорної субстанції, схожої на розпущені сливові повидла.
Проте свіжоприготовлений опіум ще не придатний для куріння. Він мусить пройти повторну ферментацію, під час якої китайці дбають, аби він не запліснявів або не скис. Його зберігають у надзвичайно чистих горщиках, за сталої температури, і щодня ретельно перемішують. Щойно ферментація завершується, опіум закопують у горщиках у землю й чекають, поки він трохи “дозріє”.
Як і вино — що старший опіум, то він смачніший і має вищу вартість. Я знаю китайця, який курить опіум свого прадіда, що цілком личить членові заможної родини.
Хоча й тут процес не завершується — ще треба вміти курити опіум, і, передусім, виготовляти люльки.
Для цього потрібне спеціальне курильне приладдя: лоток з лампочкою, яку ставлять на тапчан (адже опіум курять лежачи), щипці, голки, гачок і, нарешті, сама довжелезна люлька (дірява бамбукова тростина) з мундштуком, який вставляють майже під кінець бамбука. Над лампочкою із заокругленим склом, де є маленький отвір, китаєць на двох довгих голках розігріває краплину за краплиною опіум і “смажить” його, доки він повністю не затвердіє. Тоді формує кульку і встромляє її в маленький отвір у мундштуці. Щойно цю люльку нагрівають над вогником лампи, китаєць робить сильний вдих, втягуючи опіум, який сичить і випускає синій запашний дим.
На перший погляд, це нескладна справа, хоча приготування люльок — це настільки делікатна робота, що потребує особливого хисту та багаторічної практики, адже не кожен вміє майстерно готувати люльки.
Не можна заперечити, що курити опіум приємно, особливо на початках… Загадка цієї отрути, привабливий настрій курильні (де на кольорових тапчанах, освітлених двома-трьома лампіонами, відпочивають люди), і, зрештою, гіркуватий запах опіуму з його заспокійливим ефектом — усе це є принадами опіуму, який рідко коли відпускає того, хто хоч раз потрапив у його зрадливі пута. Спочатку опіум вгамовує біль, жаль, страждання, але не пробуджує в людині жодних звірячих чи навіть “людських” інстинктів. Він пробуджує хіба що приємні ілюзії та милі спогади.
Спочатку здається, що він має лише позитивні якості й жодних недоліків, і це, власне, його найхитріша принада. Але потім… Потім людина дедалі більше звикає, мусить вживати його більше, отруюючи свій організм, і згодом уже не відчуває жодної насолоди. Але вже занадто пізно кидати курити — опіум стає необхідною для організму отрутою, без якої, так само як і від якої, чекає смерть.
— Якщо це правда, — запитала мене якось у Європі одна моя знайома, — то яким же дивом китайці курять його вже віками й досі від цього не вигинув їхній рід?
Селяни на заливному рисовому полі в Китаї, 1930-ті роки.
Фото з книги “Теура. Софія Яблонська” видавництва “Родовід”
Селяни на заливному рисовому полі у Китаї, 1930-ті роки
Тут я хочу відповісти на це запитання всім, кого це цікавить.
Передусім, китайці не курять опіум “віками”, а не більше як сто років, від часів “опіумних воєн”, коли англійці почали його вивозити з Індії. Потім, їхній організм не реагує на опіум так сильно, як організм людей білої раси.
Утім, не всі китайці курять опіум. Жінки, наприклад, дуже рідко — ця звичка могла б зменшити їхні репродуктивні здібності.
Зазвичай, китайці починають курити лише на старість, коли вони виконали всі свої родинні обов’язки та залишили на своєму місці нове покоління, коли їхні життєві сили вичерпалися. Вони курять, аби усолодити собі старість, несвідомо прискорюючи смерть, яка “забере їх уві сні, нездатних до життя, віднесе у вирій”, як вони кажуть. Рідко трапляється, щоб китаєць у розквіті сил курив (і тим більше зараз, відколи “опіум заборонений у Китаї”). Хіба що вживає його як “ліки” на якусь хворобу або вроджену слабкість. Але, оскільки майже в кожному домі є дід, який курить, то, звісно, може скластися враження, що всі китайці курять.
А понад усе хибною є думка, що від куріння опіуму швидко вмирають. Це справа багатьох років. Це непомильна, хоч і найповільніша з отрут. Отруєння найшвидше настає в нас, людей білої раси. За три роки мого перебування тут я вже втратила трьох моїх добрих знайомих, які померли від куріння опіуму в довгих муках, що могла полегшити лише смерть.
Один із них, попри свою колишню жвавість і гостроту розуму, помер передчасною, безсилою смертю, байдужий до життя й до смерті. Пригадую його майже останні слова:
— Ні, не куріть! Світ не вартий того, щоб так страждати… не вартий, щоб за нього вмирати… хоча, скажіть мені, чи взагалі варто жити?
Це — властивий “світогляд” сп’янілого, який спалив усю свою силу й віру в густому димі опіуму.
Щойно я приїхала на Далекий Схід, як один мій знайомий лікар дав мені дуже мудру пораду. Він сказав:
— Якщо правда, що вас палить бажання пізнати “таємницю опіуму”, то вже краще одразу ковтніть добру його дозу, від якої за кілька хвилин пізнаєте до кінця його страшну “таємницю”: спочатку певну, помірну, велику насолоду, потім — страшні муки, з яких визволить вас цілком певна, невблаганна смерть. Це краще, ніж розтягнути цю роботу на довгі роки, які перетворять вас на нездатну до життя людину, на живого трупа.
Це була одна з найкращих порад, яку я коли-небудь отримувала від лікаря, бо він вчасно застеріг мене перед небезпекою, яка, зрештою, йому самому загрожувала вже кілька років.
Юанфу (Юньнань, Китай).
Взято з: Яблонська С. Як роблять опій, як його курять і як від нього гинуть. Життя і знання. 1936. Ч. 6. С. 109–110.
Більше про вакації у спецвипуску “Локальної історії”
Купуйте електронний номер журналу в онлайн-крамниці видавництва
- китай
- мандри
- ХХ століття
- читанка
Схожі матеріали
“Народ не живе, а голодує”. Галицький економіст про становище українців у 1920-х
Детальніше
“Іду на Ви”. Стаття Галактіона Чіпки 1934 року
Детальніше
Михайло Скорик. Про назву “Бойки”
Детальніше
“Макогін псевдо Розумовський”. Іван Монолатій
Детальніше
Свіржський замок. Довбуш замість Д’Артаньяна
Детальніше
Провідник “молодих націоналістів”. Спогад про Степана Охримовича
Детальніше
“Львів – це не лише Вавилон, але й Содома Гомора”. Зі спогадів Степана Шаха
Детальніше
“В господарській незалежності ми бачили найпевнішу основу самостійності”. Спогади про Жовкву на межі ХІХ-ХХ століть
Детальніше
“Українська інтелігенція мусить не спати, а працювати”: 7 правил життя Євгена Чикаленка
Детальніше
Порада від АіФ UA:
Ця стаття, написана з особистих спостережень Софії Яблонської, дозволяє глибше зрозуміти історичний контекст вживання опіуму в Китаї та його руйнівний вплив на людину. Вона нагадує про важливість усвідомлення наслідків залежності та надає цінні поради щодо уникнення небезпеки, спираючись на досвід минулого.