13:26, 12 серпня 2026
На перший погляд, може здатися, що між Палермо, адміністративним центром сицилійського острова, та Україною немає жодного зв’язку. Проте, пошукові системи одразу ж висвітлюють численні публікації про культурні та мистецькі проєкти української діаспори в цьому італійському місті: виставки, кінопокази, презентації книг. Цього року в Палермо вже втретє пройшли Дні української культури. Навесні 2023-го, під час відзначення Європейського тижня, тут урочисто відкрили площу України (Piazzale Ucraina). Але щоб знайти ще цікавіші українські історії, варто трохи помандрувати палермськими вуличками та площами.
Юлія Яручик
журналістка
Детальніше
Свята Розалія — рятівниця козаків
Будь-який гід по Палермо обов’язково згадає гору Монте-Пеллегріно та Святилище святої Розалії, покровительки міста. З висоти 430 метрів над рівнем моря відкриваються захопливі краєвиди на місто та безкрайній морський простір. Легенда свідчить, що у 1625 році, під час страшної епідемії чуми, свята Розалія з’явилася бідному миловару Вінченцо Бонеллі та вказала на печеру на горі, де вона проживала та молилася. Одразу після віднайдення реліквій святої та проведення урочистої процесії на її честь, епідемія відступила.
На гору ведуть кілька мальовничих стежок різної складності. Якщо ж ви в Палермо лише на короткий час, автобус довезе вас до святилища з центру міста приблизно за 20-30 хвилин.
На горі Монте-Пеллегріно
Усі фото надала авторка <p>На горі Монте-Пеллегріно</p>
Субота, восьма ранку. Біля сходів святилища жваво спілкуються велосипедисти та власники сувенірних крамничок, вітаючись один з одним із характерним сицилійським акцентом. Круті сходи ведуть до будівлі, яка немов виросла зі скелі. Через високі двері з двома масивними колонами ми входимо до тієї самої печери, де колись жила свята Розалія. Перед входом у вузький кам’янистий простір розташовані дві мармурові таблички. Перша містить враження від цього святого місця, залишені поетом Вольфгангом Ґете. Друга табличка виявляється більш несподіваною: на ній йдеться про внесок “рутенів” у розбудову святилища.
Рутенія (Ruthenia) — це історична назва України, яка зустрічається в латиномовних джерелах XI-XIX століть. На дошці викарбувана легенда про події 1627 року, спочатку латиною, а потім італійською мовою. Історик Володимир Голобуцький подає такий переклад: “Русини, які перебували в турецькій неволі, під проводом Марка Сакмовського здійснили надзвичайно майстерну втечу, коли їхня військова трирема, що пливла з Александрії, відбилася від інших кораблів. Звільнившись, вони прибули до Палермо. На честь перемоги над турками і на пошану Святої Дівиці, вони встановили свою галеру як пам’ятник на скелі. Добровільно залишившись тут працювати, вони частину військової здобичі пожертвували на спорудження каплиці покровительки Сицилії”.
Святилище Святої Розалії
<p>Святилище Святої Розалії</p>
Голобуцький пояснює, що різьбяр припустився помилки: у легенді прізвище козака було Якимовський. Під час втечі козаки молилися до святої Розалії, благаючи про захист. Несподівано на морі здійнявся потужний шторм, який зупинив переслідувачів. На знак вдячності козаки залишилися в Палермо і допомогли у будівництві храму.
— Я приходжу сюди щодня, знаєте чому? — розповідає чоловік середнього віку, який старанно підмітає біля входу до святилища. — Бо я її бачу. Розалію. Вона висока, з довгим волоссям і блакитними очима. Козаки? Ну, так, ось дивіться, тут все написано, вона їх врятувала.
Рожево-золотий колорит
«Гарна сторона, загальний колорит рожево-золотий, він якось надто гармонізує з мавританським стилем майже всіх церков і більших будівель у Палермо. Я чогось не сподівалася, що тут такі великі міста, у цій “країні бандитів і вендети”. Натомість сицилійці (ті “бандити”) виявляються набагато ввічливішими і лагіднішими від неаполітанців», — так описувала Сицилію Леся Українка у листі до рідних влітку 1902 року.
Церква Сан-Катальдо
<p>Церква Сан-Катальдо</p>
Мавританський, або арабо-норманський, стиль — це унікальний архітектурний феномен, що виник у XI-XII століттях після звільнення Сицилії від арабських еміратів норманами. У Палермо до цього стилю належать практично всі споруди, що сьогодні входять до Світової спадщини ЮНЕСКО: Норманський палац, Палатинська капела з її знаменитими мозаїками, Церква Сан-Катальдо з її трьома червоними куполами. Як зазначила Леся Українка, це “всі більші будівлі в Палермо”.
А “рожево-золотий колорит”? Його найкраще спостерігати з дахів. Найвідоміший панорамний вид відкривається з даху Кафедрального собору. До речі, саме тут покояться мощі святої Розалії, а щороку в липні собор стає епіцентром грандіозного свята на її честь. Нам пощастило — ми опинилися в Палермо на початку червня, коли в соборі розпочинають вечірні екскурсії. Ймовірно, не всі знають про цю можливість, адже о восьмій вечора відвідувачів збирається зовсім небагато. Палермо запалює перші вуличні ліхтарі. З одного боку видніється порт і безмежне море, з іншого — вузькі вулиці, які не поспішають затихати, та доглянутий двір собору. Два скрипалі виконують класичні мелодії. Між гірськими вершинами, куполами собору та високими дзвіницями сідає сонце. Небо і місто забарвлюються в однакові приємні та м’які відтінки.
Кафедральний собор у Палермо
<p>Кафедральний собор у Палермо</p>
Продовжуючи читати лист Лесі Українки: “В Палермо зовсім інакше, люди надзвичайно ввічливі. Якщо запитаєш їх дорогу — вони не лише покажуть, а й проведуть до самого пункту призначення, не нав’язуються, не лізуть в очі. Тут я і мову розумію, а в Неаполі майже нічого, такий там діалект. Компанія моряків на нашому пароплаві — всі палермійці. Я вже з усіма познайомилася, бо ми обідаємо разом за table d’hôte”. Хотілося б дізнатися більше про її враження. Однак далі у листі Леся зізнається: “Чомусь страшенно багато сплю тут! Іноді навіть не маю часу та бажання читати, та й до написання листів щось не дуже тягне. Ось так переважно займаюся dolce far niente (солодким нічогонеробленням)”.
Більше про Лесю Українку у спецвипуску “Локальної історії”
Придбайте електронний випуск журналу в онлайн-крамниці видавництва
Інтимний Андрухович
Палермо на початку літа — чудове місто. Туристів ще небагато, а спека ще не стала надто виснажливою. Згадується розповідь про це місто у “Лексиконі інтимних міст” Юрія Андруховича. Саме на початку червня палермська публіка мала нагоду побачити постановку “Нелеґала Орфейського”. Ця театральна вистава, написана у 2005 році за мотивами культового роману Андруховича “Перверзія”, побувала на багатьох сценах Європи.
“Якщо в Палермо ви запитуєте про Театро Ґарібальді, то вам у дев’яти випадках з десяти покажуть інший — той, що на П’яцца Руджеро Сеттімо, багатий і доглянутий. Ми ж відвідували театральну руїну у старому місті, в околицях вулиці Кастрофіліппо і П’яцца Маджоре”, — пише Юрій Андрухович. Він детально описує історію театру, що постав у 1861 році: “Новозбудований театр увінчав перемогу Ґарібальді і став подарунком його дружині Джузеппіні Раймонді. Її портрет у центрі авансцени, вицвілий і облущений, є однією з небагатьох прикрас, що збереглися донині. Усе інше — меблі, облаштування та реквізит — нищилося і розкрадалося протягом довгих десятиліть, коли приміщення слугувало то боксерською залою, то порнокінотеатром, то кабаре, а врешті-решт — сміттєзвалищем. У середині 90-х Маттео започаткував у ньому свій дивакуватий театр, нічого не перебудовуючи й не реставруючи, залишивши руїну руїною, лише очистивши її від навалених скрізь купами мотлоху”.
Вулиці Палермо
<p>Вулиці Палермо</p>
Google Maps показує місцезнаходження Кастрофіліппо, 30 лише за 10 хвилин від центру міста, якщо йти вузькими вулицями. Тут легко відчути справжній сицилійський вайб: графіті на стінах, вуличні фотовиставки, діти, що грають у футбол, ігноруючи перехожих та автомобілі. На розі двох вулиць — будівля з двома масивними колонами, старі афіші на зачиненій брамі та давно немиті вікна. Я замовляю еспресо у невимушеному барі навпроти. Мені хочеться не стільки кави, скільки розпитати когось про цей театр.
— Ще кілька років тому тут іноді показували вистави, — каже молодий бариста. — Але через аварійний стан зараз це неможливо. Можливо, після реставрації театр розпочне нове життя… Як, як ви сказали, звати цього українського автора?
Хлопець записує назву книги та прізвище письменника у нотатках на своєму телефоні.
Скандальна Крушельницька
А що ж з іншим Театром Ґарібальді, тим, що багатий і доглянутий? Часто в місті його називають просто “Опера”. Він був спроєктований у 1865 році як “народний театр”, на противагу більш аристократичному театру Массімо. На міській площі навіть здалеку видно величну тріумфальну арку із зображенням Аполлона та диких коней. Жодну з цих деталей з часів будівництва не реставрували. Сьогодні цей театр є головною сценою для концертів класичної музики. А в минулому тут часто проводили боксерські матчі та влаштовували циркові вистави.
Театр Массімо
<p>Театр Массімо</p>
Лише за кілька хвилин ходьби розташована та сама аристократична противага — Театр Массімо. Це найбільший оперний театр Італії та третій за величиною в Європі (після Паризької опери та Віденської державної опери). Його офіційне відкриття відбулося у 1897 році. Театр вражає неокласичним стилем, ідеальною акустикою, величними вхідними сходами та куполом, а також сценою, що приймає найкращі та найвідоміші голоси світу.
У 1906 році тут мала виступати Соломія Крушельницька. Однак саме тоді сталося виверження вулкану Везувій, і співачка поспішно покинула Італію, побоюючись, що вулканічні гази та попіл можуть пошкодити її голосові зв’язки. Театр подав до суду на артистку за порушення контракту. Соломію захищав адвокат Чезаре Річчоні. Професійні стосунки швидко переросли в роман, а згодом — і в подружнє життя.
У 1911 році Соломія Крушельницька таки виступила на сцені Театру Массімо, виконавши партію Брунґільди в опері Ріхарда Вагнера “Сутінки богів”. Ця постановка вважається однією з найскладніших у своєму жанрі, як для оркестру, так і для солістів.
Театр на вулиці Кастрофіліппо
<p>Театр на вулиці Кастрофіліппо</p>
Юрій Андрухович та його “міжнародний мандрівний театр” перед репетиціями “Нелеґала Орфейського” “їхали від Опери автобусом № 806 до пляжу в Монделло”. Як тут не скористатися слушною порадою після двох насичених днів у пошуках українських історій? Можливо, саме під враженнями від цих місць Леся Українка писала вірші про “італійських матросів” і “маленького палермського слугу”. Можливо, тут прогулювалася Соломія Крушельницька перед виступами чи репетиціями. Єдине, в чому можна бути впевненим — це ідеальне місце, щоб осмислити все побачене та скласти в уяві палермсько-український пазл.
Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!
- культура
- репортаж
Куди поділись словацькі українці
Детальніше
(Не)вирване коріння. Репортаж із “партизанської столиці” — Хітара
Детальніше
Ті, що селилися на березі річки
Детальніше
ЗаПущений спокій
Детальніше
Місця пам’яті Василя Стуса
Детальніше
Бути соняшником у степах Донбасу
Детальніше
Угнів: що там є і чого нема
Детальніше
Між руїнами та повітряними кульками
Детальніше
Бетонні ідоли СРСР: Як меморіали Червоній армії стають свідками війни за незалежність
Детальніше
Порада від АіФ UA: Ця стаття чудово ілюструє, як історичні зв’язки та культурні перетини можуть існувати між, здавалося б, далекими країнами. Вона надихає на власні пошуки несподіваних історичних паралелей у подорожах та розширює уявлення про багатогранність української культури за кордоном.