Експорт озброєнь: Нові правила гри, чи лише косметичні зміни?
Кабінет Міністрів України запровадив новий порядок здійснення міжнародних передач товарів військового призначення, який діятиме протягом воєнного стану та шість місяців після його скасування. Хоча це рішення покликане спростити експорт оборонної продукції, експерти зазначають, що воно не усуває ключові перешкоди, зокрема необхідність міжвідомчих узгоджень та наявність фінансових ризиків.
Уряд ініціював запровадження контрольованого механізму експорту озброєнь та оборонних технологій, який буде чинним до кінця особливого правового режиму та ще шість місяців після його завершення. Це рішення, безумовно, є кроком до полегшення експорту оборонних товарів, проте новий регламент не змінює фундаментальних аспектів чинної системи контролю за експортом. Ми дослідили, що саме було змінено, а де перешкоди залишаються.
Йдеться про Постанову Кабінету Міністрів України від 1 липня 2026 року №875 “Порядок здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання на період дії правового режиму воєнного стану в Україні”.
Суть змін, запропонованих Урядом
Відтепер розгляд заяв на отримання дозволу на експорт має відбуватися не довше, ніж за 30 календарних днів. Для держав-партнерів, що відповідають критеріям ініціативи “Drone Deal”, погодження міжвідомчої комісії загалом не вимагається.
Цей механізм застосовується до експорту товарів військового призначення, товарів подвійного використання та відповідних технологій вартістю від 15 мільйонів гривень. Важливо зазначити, що для комплектуючих ця вартісна межа не застосовується. Перелік країн, куди дозволено здійснювати поставки, формує Міністерство закордонних справ України, а перелік критичних товарів, які заборонені до передачі, визначатиме Міністерство оборони.
Ключовим моментом є те, що вітчизняний виробник мусить продемонструвати свою спроможність виконувати експортні замовлення, не створюючи при цьому перешкод для задоволення державних потреб.
Технології передаються без втрати прав інтелектуальної власності. Обов’язковою вимогою є контроль за реекспортом. Крім того, передбачено 20-відсотковий платіж від вартості товарів, виготовлених за цими технологіями, у разі їх подальшої передачі третім країнам.
Експертна спільнота вже висловлює думки щодо половинчастості ухвалених урядових рішень.
Зокрема, зазначається, що новий порядок загалом не скасовує фундаментальні елементи чинної системи експортного контролю. Він не усуває необхідність реєстрації та попередньої експертизи товарів у Державній службі експортного контролю. Не скасовується вимога міжвідомчих узгоджень із Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки, Головним управлінням розвідки, Міністерством оборони та іншими відповідними органами. Процедура не стає універсально доступною для всіх країн, і не усувається фінансовий ризик для компаній, які зобов’язані сплачувати значні кошти ще до отримання остаточного дозволу.
Тому робити висновок про кардинальне спрощення було б передчасно.
30 днів – це не вся процедура
Однією з головних тез, що активно обговорюється навколо нового порядку, є термін видачі дозволу – 30 календарних днів.
“Для бізнесу це звучить привабливо. Однак ці 30 днів не слід розглядати ізольовано від інших етапів процедури. Новий порядок не скасовує попередню експертизу товарів Державною службою експортного контролю. А така експертиза, згідно з чинним законодавством, може тривати до 60 днів”, – зазначає заступник генерального директора ТОВ “Інкомпас”, член громадської ради при Державній службі експортного контролю України Андрій Мінаков.
За його словами, на практиці це означає, що заявлені 30 днів можуть трансформуватися у 90 днів загального очікування: 60 днів на попередню експертизу та 30 днів на розгляд заяви щодо дозволу.
“90 днів – це вже не “fast track” і не значне прискорення. Це, по суті, стандартний термін, з яким бізнес стикався і раніше”, – вважає пан Мінаков.
Отже, ключове питання не в появі цифри “30” у документі. Питання полягає в тому, скільки часу насправді триватиме весь процес від першого звернення компанії до моменту фактичного отримання дозволу.
Головна перешкода – міжвідомче погодження – залишається
Найбільшою проблемою для експортерів завжди була не стільки кількість документів чи форма заяви. Основна непередбачуваність виникала на етапі міжвідомчих узгоджень.
Новий порядок не скасовує необхідності отримання дозволів від СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ГУР, Міністерства оборони та інших органів. А саме результати таких погоджень, за досвідом ринку, були причиною переважної більшості відмов у видачі дозволів.
“Цей фактор нікуди не зник. І це найважливіше, що бізнес має усвідомлювати щодо нового порядку. Так, у процедурі можуть бути передбачені чіткі строки або елементи мовчазного погодження. Але якщо сама логіка міжвідомчої оцінки не зазнає змін, непередбачуваність збережеться”, – пояснює пан Мінаков.
Він наголошує, що компанія може підготувати всю необхідну документацію, пройти попередню експертизу, мати діючий контракт і покупця, але при цьому залишатися залежною від позиції кількох органів, критерії яких не завжди є прозорими для ринку.
“Для бізнесу це означає одне: формально процедура змінилася, але ключовий ризик відмови нікуди не зник”, – додає представник ТОВ “Інкомпас”.
30% до отримання дозволу – це фінансова гра
Ще більш проблемним, на думку Андрія Мінакова, виглядає питання щодо сплати за оформлення та видачу дозволу.
“Для певних видів операцій компанія зобов’язана сплатити до державного бюджету до 30% вартості товарів ще до моменту отримання остаточного дозволу. Тут важливим є не лише сам розмір платежу, але й момент його здійснення. Якщо бізнес сплачує значну суму авансом, але згодом отримує відмову, це вже не є адміністративною процедурою. Це схоже на фінансову рулетку, особливо якщо держава залишає сплачені кошти у разі відмови”, – вважає він.
Для виробника оборонної продукції 30% вартості товару – це не просто технічний збір. Це обігові кошти, які могли б бути спрямовані на виробництво, закупівлю комплектуючих, виплату заробітної плати, дослідження та розробки, виконання державних замовлень або розширення виробничих потужностей.
Пан Мінаков переконаний, що навіть для великих компаній такий платіж може бути відчутним, а для малих та середніх виробників він взагалі може стати причиною відмови від участі.
“У підсумку держава нібито створює можливості для міжнародних передач, але водночас встановлює високу фінансову “рампу”. І не кожна компанія зможе або буде готова ризикувати такими коштами до отримання остаточного рішення”, – вважає представник компанії “Інкомпас”.
Порядок діятиме лише для обмеженого кола країн
Ще один важливий аспект: новий порядок не є універсальним механізмом для всіх міжнародних передач.
“Він буде ефективним лише щодо певного переліку країн. Тобто, компанії недостатньо мати товар, укласти контракт та знайти покупця. Необхідно, щоб країна призначення входила до відповідного списку, а сама угода пройшла всі передбачені процедури погодження”, – пояснює пан Мінаков.
Він наголошує, що з точки зору безпеки під час війни це зрозуміло. Однак з точки зору бізнесу це означає, що механізм буде доступний лише в обмеженій кількості випадків.
“Отже, це не відкриття ринку в класичному розумінні. Це контрольований режим вибіркового доступу. І якщо критерії формування переліку країн не будуть зрозумілими та прогнозованими, компаніям буде складно формувати довгострокову міжнародну стратегію”, – додає фахівець.
Що насправді було спрощено?
“Якщо говорити відверто, реальне спрощення в новому порядку існує. Але воно одне. Експортери більше не мусять отримувати окремі дозволи на експорт товарів військового призначення за старою процедурою. Це важливо, оскільки отримання таких дозволів могло тривати до шести місяців”, – зауважує пан Мінаков.
За його словами, для компанії, яка тільки планує вихід на міжнародні ринки, це є позитивною зміною.
“Однак це не означає, що вся процедура стала простою. Це означає, що було усунуто один значний етап. Водночас залишаються попередня експертиза, міжвідомче узгодження, обмеження щодо країн, значні попередні платежі до отримання дозволу та ризик відмови. Крім того, компанії, які вже давно і серйозно планували експорт, скоріш за все, вже отримали відповідні дозволи або проходили цю процедуру. Тому для частини ринку це спрощення не буде революційним”, – підкреслює пан Мінаков.
На думку представника компанії “Інкомпас”, рішення уряду не є радикальним спрощенням чи повноцінним відкриттям ринку. Це спеціальний порядок воєнного часу, який створює можливості для міжнародних передач, але залишає більшість ключових ризиків незмінними.
“Новий порядок не скасовує реєстрацію та попередню експертизу товарів Державною службою експортного контролю. Не усуває міжвідомче узгодження, яке було головним джерелом відмов. Не гарантує, що 30 днів на папері не перетворяться на 90 днів на практиці. Не робить механізм доступним для всіх країн. І створює серйозний фінансовий ризик через необхідність сплати значної частки вартості товару ще до отримання дозволу”, – вважає пан Мінаков.
Таким чином, головне питання сьогодні не в тому, чи дозволено міжнародні передачі формально. Питання в тому, чи стане цей порядок реальним робочим інструментом для бізнесу.
Поки що відповідь не є очевидною.
Український оборонний бізнес потребує доступу до міжнародних ринків. Але, як наголошує пан Мінаков, йому потрібні не лише формальні дозволи. Йому потрібні прогнозовані терміни, зрозумілі критерії узгодження, адекватна вартість доступу та процедура, в якій виробник не ризикує втратити значні кошти ще до того, як держава ухвалить остаточне рішення.
Порада від АіФ UA:
Ця інформація допоможе вітчизняним виробникам оборонної продукції краще зрозуміти нові правила гри на ринку експорту озброєнь. Важливо усвідомлювати, що, попри певні спрощення, ключові ризики та складнощі процедури залишаються, тому слід ретельно оцінювати свої можливості та потенційні ризики перед прийняттям рішень щодо виходу на міжнародні ринки.