Представлено добірку з п’яти культових кінострічок жахів, що стали безсмертною класикою жанру. До цього переліку увійшли «Хелловін», «Жахи на вулиці В’язів», «Пила», «Психо» та «Крик».
Навіть у 21 столітті найулюбленішим заняттям продовжує бути перегляд кінофільмів. Кожен віддає перевагу тому жанру, який йому до душі, але фільми жахів, судячи з їхньої незмінної популярності, користуються великим попитом. Віддані шанувальники цього жанру готові роками очікувати на нову частину улюбленого “ужастика”. УНН представляє до вашої уваги добірку фільмів жахів, перші частини яких вийшли на екрани багато років тому.
“Хелловін” (1978)
Режисер: Джон Карпентер
Завдяки цій знаковій кінострічці у всесвіті західних жахів з’явився такий жахливий герой, як Майкл Маєрс, що став уособленням слешерів. Карпентеру вдалося створити неймовірно моторошну атмосферу. Значну роль у цій стрічці відігравали нічні сцени та загальний вигляд убивці. Знаменита маска Майкла досі вселяє страх не тільки в поціновувачів цього фільму, а й у нових глядачів.
“Жахи на вулиці В’язів” (1984)
Режисер: Вес Крейвен
Фредді Крюгер – один з найбільш жахливих, якщо не найжахливіший персонаж в історії горорів минулого та й не тільки минулого століття. Поєднання кошмарів і реального світу створило новий підхід до цього слешеру. Слід зазначити, що сценарій чудово поєднав фантастику та психологічний кошмар, а цифрові ефекти та спецефекти в нових частинах фільму зробили його ще більш захопливим.
“Пила” (2004)
Режисер: Джеймс Ван
“Жити чи померти? Вирішувати тобі” – ці відомі слова наводили жах на початку нульових на всіх справжніх любителів цієї стрічки. Зауважимо, що хоча “Пила” є одним з найсучасніших фільмів у нашому списку, але рівень популярності кінофільму досяг піку через два десятиліття після прем’єрного показу. Початкова частина започаткувала франшизу з елементами психологічного і “травмуючого” фільму жахів. Ідея того, що жертва заздалегідь в чомусь винна, викликає в душі глядача думку, що вбивця, можливо, у деяких випадках є навіть правим, хоч і вкрай нещадним. Особливо у фільмі вражає підхід сценариста до епізодів зі злочинами. Вони виділяються максимальною оригінальністю та надзвичайною брутальністю, показуючи, що маніяк не просто ліквідує свою жертву, а хоче гратися нею, отримуючи задоволення від повного контролю над людиною.
“Психо” (1960)
Режисер: Альфред Гічкок
“Психо” — це непідвладна часу класика психологічного трилера. Ця кінострічка, безсумнівно, змінила уявлення про кінофільми жахів. Перше, що виникає в думках, коли глядач чує назву цього кінофільму – знаменита сцена у ванній. Вона досі вважається однією з найстрашніших в історії кіно. Гічкок вмів викликати напругу без зайвої жорстокості. Режисерові вдавалося проникнути крізь нейронні зв’язки звичайного любителя жахів та вийшло реалізувати таку модель взаємодії з аудиторією, коли в кадрі не було потрібно бачити багато крові та понівечених тіл. До речі, цей фільм також став початком ідеї несподіваної загибелі головного героя, що стало характерною рисою багатьох майбутніх горорів.
“Крик” (1996)
Режисер: Вес Крейвен
Цей фільм сміливо можна назвати посібником про те, як людині уникнути смерті у фільмі жахів. Концепція того, що герої кінофільму в рамках сюжету обговорюють кінострічки жахів і зокрема те, як у них вижити дає “Крику” імпульс до того, яку ідею транслювати своєму глядачеві. Сценарист грає з публікою, натякаючи глядачеві, хто може бути вбивцею. Зрештою, у кожній із частин до самого кінця не зрозуміло, хто ж виявиться вбивцею, що ховається під маскою примарного обличчя. Особливого жаху у цих кінофільмах додає обряд, коли вбивця телефонує до своєї жертви перед тим, як її знищити.