Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочинає сезон разом із 1-м корпусом Національної гвардії України «Азов»
У день 170-річчя від дня народження Івана Франка, Національний академічний драматичний театр його імені в Києві розпочне новий театральний сезон прем’єрою вистави «Одіссея. Меотида» від режисера Івана Уривського. Ця постановка поєднує переосмислення відомої поеми Гомера з історією захисників Маріуполя під час повномасштабної російсько-української війни. Ідея належить 1-му корпусу Національної гвардії України «Азов».
Укрінформ поспілкувався з творчим колективом щодо роботи над новою постановкою. Ми включили її до контексту всіх репертуарних вистав у провідному столичному драматичному театрі, які висвітлюють теми ветеранів та захисників. Для порівняння взяли «Трьох товаришів» Юрія Одинокого, а також, звісно, згадали нещодавні постановки Давида Петросяна «Поліандрія» та «Троянство».
П’ЄСА ПРО НЕПОХИТНЕ БАЖАННЯ ПОВЕРНУТИСЯ В УКРАЇНСЬКИЙ МАРІУПОЛЬ СТВОРЕНА ЧИННИМ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЕМ
Актор Даніїл Мірешкін і драматург Олексій Доричевський – військовослужбовці. Зображення надане театром
«Одіссея» – це оповідь про повернення, нагадує Олексій Доричевський, автор п’єси, за якою ставлять виставу «Одіссея. Меотида». Драматург є військовослужбовцем 1-го корпусу НГУ «Азов» з позивним «Фіш». Меотида – це давня назва Азовського моря, яку використовували античні греки та римляни.
«Для «Азову» Маріуполь – це дім, подібно до того, як для Одіссея, котрий був змушений покинути свою батьківщину. Війна триває, але, як і Одіссей, ми обов’язково повернемося додому. Це ключова ідея нашої праці», – ділиться Олексій, який приєднався до ЗСУ у 2023 році. Спочатку він служив у батальйоні спецпризначення бригади Сухопутних військ, працював оператором дрона-розвідника, зокрема на Покровському напрямку. Нещодавно, як виповниться півроку, як Доричевський перевівся до відділу стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов».
За словами драматурга, його п’єса, над якою «франківці» активно працюють над постановкою, має складну структуру. Тому неможливо однозначно сказати, чи має вона лінійний сюжет.
«З одного боку, ми взяли класичний сюжет «Одіссеї», який розвивається послідовно. В центрі – Одіссей, усі події відбуваються з ним. Однак у моєму творі багато роздумів про сучасність, про російсько-українську війну. Ці події не відображаються хронологічно», – пояснює Олексій Доричевський.
Творчий колектив вистави «Одіссея. Меотида». Зображення надане театром
Вистава поєднує класичний текст у перекладі Бориса Тена зі свідченнями захисників Маріуполя. У сучасній частині акцент робиться на переживаннях та емоціях. «Текст постійно ніби обривається. Створюється відчуття, що між показаними подіями відбулося щось іще, але ми точно не знаємо, що саме», – уточнює «Фіш».
Він також зазначає, що текст створювався свідомо так, аби нагадувати ніби зібрані уламки чи обгорілі аркуші. Це слугує нагадуванням про ворожі вибухи та атаки, які не припиняються і постійно впливають на нервову систему кожної людини, порушуючи нейронні зв’язки.
«Ми зараз краще пам’ятаємо послідовність подій, що відбулися до 2022 року, ніж те, що сталося після. Тому що наша пам’ять постійно обривається», – констатує драматург.
Досі історію оборони українського Маріуполя у 2022 році в медіа та мистецьких творах розглядали переважно очима цивільних. Творці вистави «Одіссея. Меотида» вирішили переосмислити події, що відбувалися з воїнами, спираючись на оцінки та переживання тих, хто мужньо протистоїть російським загарбникам зі зброєю в руках.
«Ми вирішили, що будемо розповідати нашу історію, а не ворог. Адже добре знаємо, що Росія дуже швидко генерує маніпуляції», – каже військовослужбовець відділу стратегічних комунікацій «Азову».
Режисер Іван Уривський. Зображення надане театром
Олексій Доричевський відомий за ролями у незалежному «Дикому театрі». За десятиліття він написав понад десять п’єс. До повномасштабної війни, у 2017 році, на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави за його п’єсою «Викрадення Європи» (режисер-постановник Андрій Май), яка була створена за підтримки Goethe-Institut.
З режисером-постановником Іваном Уривським Олексій Доричевський працює вперше. Хоча вони познайомилися ще у 2013 році на фестивалі у Криму.
ЗВІЛЬНЕНІ В ЗАПАС, 27 МОБІЛІЗОВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТЕАТРУ ТА БІЙЦІ ВОГНЕВИХ ГРУП
Євген Нищук. Зображення Олександра Клименка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка після Євромайдану та початку російського вторгнення в Україну розпочав діалог з глядачами про ветеранів з європейської класики – постановки «Три товариші» за відомим твором Еріха Марії Ремарка, прем’єра якої відбулася 2016 року. Після початку повномасштабної російсько-української війни у 2022-му стало відомо, що виконавці ролей Роберта, Отто та Готфріда – актори Євген Нищук, Андрій Романій та Олександр Печериця стали добровольцями.
Євген Нищук, який спочатку долучився до Київської оборонної кампанії, а потім служив в аеророзвідці на Миколаївсько-Херсонському напрямку, а також на Чернігівщині та Сумщині, після переведення в запас у 2024 році очолив Театр імені Франка. У кабінеті генерального директора – художнього керівника нині, окрім нагород та пам’ятних речей колективу з понад 100-річною історією, висить і непомітний для стороннього ока солдатський жетон та невелике армійське фото з побратимами.
Фотографія Євгена Нищука з побратимами у робочому кабінеті
Коли Євген Нищук вперше після фронту грав у «Трьох товаришах», він не зміг контролювати свою реакцію у сцені, коли кохана Патріція кличе його дивитися салют. «Усі актори вибігають, починають вибухати петарди – а я починаю всіх розганяти, кидатися вниз, кричати, щоб усі впали на землю, і в мене починається реальний психологічний зрив. Я це пережив», – розповідає співрозмовник.
Станом на сьогодні 27 працівників Театру імені Івана Франка мобілізовані. Четверо вважаються зниклими безвісти. Серед них – актор Захар Нечипор. Ще кілька осіб служать у добровольчих формуваннях територіальної оборони: вони поєднують роботу на сцені з чергуваннями в мобільних вогневих групах, які патрулюють небо під час ворожих атак. Кілька акторів, штатних та запрошених, продовжують грати у виставах після демобілізації.
Отже, столичний театр добре розуміє необхідність обговорення актуальних складних тем у постановках, враховуючи, що Україна перебуває на 13-му році війни. Адже суспільству потрібне взаєморозуміння між військовими та цивільними, а також взаємна адаптація людей з різним досвідом, які прагнуть зберегти свою країну, віру та надію на справедливість і добро, не втративши власного «я».
Режисер Давид Петросян (у центрі) під час репетиції «Поліандрії». Зображення надане театром
Під час 106-го сезону столичний Театр імені Івана Франка представив дві постановки режисера Давида Петросяна, присвячені взаємному пізнанню та взаємодії тилового світу і тих, хто повертається з війни. За п’єсою сучасного драматурга Сергія Кулибишева показують «Поліандрію» – сюрреалістичну історію з чорним гумором: після поранення додому повертається до дружини ніби двоє чоловіків. За роки війни насправді у більшості захисників формується інше світосприйняття, відмінне від того, яким воно було у мирному житті – тому жінка часто не готова побачити поряд із собою вже ніби «іншого» чоловіка.
Вистава «Троянство». Зображення надане театром
У резонансному «Троянстві» за п’єсою співзасновника Театру ветеранів Максима Курочкіна, Давид Петросян перетворює героїзацію на сатиру.
«Вистава створена за мотивами «Енеїди», проте драматург створив новий твір і досліджує, яким може бути Еней, який повернувся з війни? А він може бути різним: слабким, розбитим, понівеченим, з різною історією. Однак, коли він прийде додому, його важливо зустріти словами: «Ми дочекалися тебе!» – коментує Євген Нищук. – У «Троянстві» ми говоримо про те, що багато хто вже використовує захисників у своїх цілях, наприклад, для отримання грантів. Ми не просто іронізуємо, ми висміюємо цю ситуацію. Як і те, що цинічно використовують ветеранів проросійські медійники. «Троянство» – це вибух, це дуже глибока й актуальна вистава, яка демонструє фальш і лицемірство. Це смілива сценічна історія з іронією, аби в реальності зберігати критичне мислення».
Генеральний директор – художній керівник національного театру зазначає, що створення багатьох вистав на сучасну тематику мотивується запитом не лише українських глядачів, а й міжнародних фестивалів, зокрема Авіньйонського.
МАРІУПОЛЬ – ІТАКА ДЛЯ «АЗОВА», З ІСТОТАМИ, ПЕРЕШКОДАМИ ТА НАДІЄЮ
Актор Ян Корнєв під час репетиції вистави «Одіссея. Меотида». Зображення надане театром
Євген Нищук зазначає, що глядачам нової вистави «Одіссея. Меотида» не варто очікувати від Івана Уривського документального формату про оборону «Азовсталі». Адже для режисера надзвичайно важливими є образність та алегорії.
«Ми усвідомлюємо, що театральною мовою та іншими мистецькими засобами ми можемо показувати болючі теми та артикулювати їх. Навіть пропрацьовувати психологічні травми», – підкреслює генеральний директор – художній керівник Театру імені Івана Франка.
Він додає: «Захисники й захисниці створюють сучасний реальний образ відваги, добра, любові та здатності віддати життя за свій народ, побратима і святу землю. Тисячі віддали життя, сотні перебувають у полоні. І саме зараз настав час засобами мистецтва, передусім театру, через історичні паралелі та впізнавані світові міфи доносити важливі меседжі та формувати для майбутніх поколінь наратив стійкості».
Актори Роман Ясіновський та Михайло Кукуюк. Зображення надане театром
Дія у постановці розгортається у буденному світі Пенелопи та героїчному світі Одіссея. В основі вистави закладено протистояння Любові та Смерті.
На шляху героя з’являтимуться міфічні істоти та перешкоди, образи яких оживатимуть завдяки поєднанню сценографії, світла та інших засобів театральної виразності. Поєднання грецької міфології та сучасної театральної мови підкреслюватиме, що прагнення кожної людини повернутися додому та віра в себе залишаються незмінними цінностями в усі часи. Сценограф – Петро Богомазов.
Акторка Марія Рудинська. Зображення надане театром
Виконавці у виставі «Одіссея. Меотида»: Даніїл Мірешкін, Акмал Гурєзов, Олена Хохлаткіна, Лариса Руснак, Дарія Легейда, Марія Рудинська, Віталій Ажнов, Андрій Самінін, Сергій Калантай, Михайло Кукуюк, Іван Білаш, Роман Ясіновський, Іван Шаран, Іван Довженко, Ян Корнєв, Дмитро Лук’яненко, Ярослав Бондаренко та Яна Поцелуй. Команда поки не розкриває, хто яку роль виконуватиме. Проте Дмитро Чернов розповів в радіопередачі, що він гратиме Посейдона. Репетиції спочатку проходили в Палаці «Україна», а потім перемістилися до театру.
Завдяки метафорам у виставі розкривають тему не лише фізичного повернення героїв, а й внутрішнього. У Гомера рідною стороною Одіссея і місцем майбутнього повернення є острів Ітака. Для «Азова» – це наш український Маріуполь, тимчасово окупований Росією. Але настане час – і над приазовським містом замайоріє синьо-жовтий прапор.
Самченко Валентина, м. Київ
Фото театру та Олександра Клименка
На головному фото – актори Дарія Легейда та Віталій Ажнов