17:33, 5 серпня 2026
27 червня минуло 100 років від дня народження волонтерки та зв’язкової Української Повстанської Армії Марії Кушнірчук, яка витримала випробування радянськими таборами в Воркуті. Жінка дожила до проголошення незалежності України та змогла домогтися офіційної реабілітації.
Ілля Криворучко
молодший науковий співробітник Музею історії міста Коломиї
Детальніше
Неточності у даті народження
Марія Кушнірчук побачила світ 27 червня 1926 року у селі Молодятин на Івано-Франківщині. Її родина була польсько-українською. Згідно з даними метричної книги, її мати, Марія-Ванда Кушнірчук, народилася 14 лютого 1909 року в селі Слобода-Рунгурська, походячи з польської родини коваля Францішека Рибчика. Ванда вийшла заміж за українця Миколу Кушнірчука та змінила римо-католицьку віру на греко-католицьку. Як згадувала її донька, вчителька історії Олеся Гудимяк, польська родина відцуралася від Ванди, і вона оселилася в Молодятині, де прожила до 1992 року.
Батько Марії, Микола Кушнірчук, народився 9 грудня 1903 року в Молодятині. Він працював на лісоповалі та допомагав по господарству поміщику. Під час німецької окупації, аби врятувати родину від голоду, він відмовився виконувати вимоги щодо здачі “контигенту” (обов’язкової норми сільськогосподарської продукції на користь окупаційної влади), за що був ув’язнений до станіславівської тюрми. Після повернення радянських військ на терени Молодятина, Микола Кушнірчук вступив до Червоної Армії, отримавши звання рядового. Він помер від тяжких поранень, отриманих під час битви під Берліном 27 квітня 1945 року, та був похований неподалік міста Людвігсфельде в Німеччині.
Батьки Марії Кушнірчук — Ванда Рибчик та Микола Кушнірчук
Усі фото з родинного архіву Олесі Гудимяк <p>Батьки Марії Кушнірчук — Ванда Рибчик та Микола Кушнірчук</p>
Марія, будучи найстаршою дитиною, допомагала матері виховувати двох молодших братів і сестру. У навчанні вона виявляла неабиякі здібності, будучи відмінницею. Збережені в родинному архіві свідоцтва про закінчення навчальних років від 1934–1935 до 1940–1941 років свідчать про її відмінні оцінки з української (руської) мови (“дуже добре”), за винятком 1937–1938 навчального року, коли оцінка була “добре”. Дівчина успішно навчалася і протягом двох років радянської окупації, у п’ятому та шостому класах, попри додавання до навчальної програми російської та німецької мов та вилучення польської. Класною керівницею, згідно зі свідченнями, була представниця родини Шухевичів — Юстина Шухевич.
Проте, через німецьку окупацію навчання в школах було припинено. Зважаючи на те, що нацистська влада активно вивозила українських дівчат на примусові роботи до Німеччини, Марії Кушнірчук довелося змінити дату свого народження. Це було зроблено задля того, щоб уникнути примусової праці за кордоном. Тому в документах НКВС згадується 1928 рік народження.
15 кг хліба та 10 літрів молока для повстанців
У 1944 році Марія долучилася до лав Української Повстанської Армії. Її призначили відповідальною за збір продуктів для станиці ОУН села Молодятин. Вона діяла як волонтер, не маючи жодного псевдоніму. Станичною на той час була Ганна Приймак, відома під псевдонімом “Скала” (1925–1982). Протягом 1944–1945 років Марія успішно зібрала 15 кг хліба та 10 літрів молока, проводячи збір двічі. Мешканці села активно підтримували повстанців, долучаючись до збору харчів. Всі зібрані продукти Марія зберігала у своєму домі, де згодом їх забирали повстанці. Окрім того, вона надавала прихисток воїнам УПА, переховуючи їх групами по 4-5 осіб від переслідувань енкаведистів.
За даними слідства НКВС, взимку Марія двічі брала участь у зборах станичної “Скали”, де обговорювалися питання боротьби проти радянських окупантів. Через це її двічі заарештовували: у травні 1945 року вона перебувала під арештом три дні. У грудні того ж року спецслужби затримали Марію вдруге. Слідчий Чкалов висунув їй обвинувачення у постачанні продуктів воїнам УПА. Протягом місяця дівчину піддавали жорстоким побиттям, доки вона не дала свідчень, після чого її звільнили.
Марія Кушнірчук та Марія Федюк, політв’язні воркутянських таборів, 1954 рік
<p>Марія Кушнірчук та Марія Федюк, політв’язні воркутянських таборів, 1954 рік</p>
На початку 1946 року, за рекомендаціями Параскеви Жупник, Марія почала виконувати обов’язки зв’язкової УПА, забезпечуючи комунікацію між селами Молодятин та Чорний Потік. Вона підтримувала зв’язок із чотовим сотні “Спартана”, псевдонім “Шабля”, передаючи йому розвідувальні дані. 2 липня 1947 року, близько 23:00, у помешканні Марії Кушнірчук провели обшук. Хоча нічого протизаконного виявлено не було, дівчину заарештували, а її майно взяли під арешт. 4 липня її перевезли до Коломиї, до старих казарм на бульварі Лесі Українки, де її піддали тортурам до втрати свідомості, обливаючи холодною водою. Допит під керівництвом прокурора Коломиї, лейтенанта Ємєльянова, що відбувся 16 серпня 1947 року, тривав п’ять годин — з 9:00 до 14:02.
Марію Кушнірчук засудили до восьми років виправно-трудових таборів. Спочатку її направили до Усть-Вимського табору на лісоповал. На початку 1950-х років вона опинилася у Воркуті, де її співкаторжанкою стала Марія Федюк, дружина політичного в’язня Євгена Іваничука.
Із Воркути до Коломиї
Подружжя Прошаків із дітьми. Воркута, початок 1960-х рр.
<p>Подружжя Прошаків із дітьми. Воркута, початок 1960-х рр.</p>
Після смерті Сталіна Марію Кушнірчук достроково звільнили 22 листопада 1954 року. У середині 1950-х років вона одружилася з політв’язнем Іваном Прошаком. 27 жовтня 1956 року у подружжя народилася донька Анастасія, а 10 травня 1958-го — Олеся.
Під час “хрущовської відлиги” Марія звернулася з проханням про реабілітацію до Генерального прокурора СРСР. Після цього було проведено допити всіх колишніх учасниць підпільної боротьби, односельців та її матері. Більшість заявили, що не мають інформації про участь Марії Кушнірчук в УПА. Однак, дехто підтвердив її співпрацю з повстанцями, що призвело до відмови Управління КДБ Станіславської області в реабілітації. Через це колишня в’язка ГУЛАГу не мала змоги здобути вищу освіту і була змушена працювати помічницею на кухні та сторожем у дитячому садку.
У 1972 році розпочалася друга хвиля арештів дисидентів. Цілком ймовірно, що подружжя могло потрапити під репресії, адже вдома вони зберігали самвидав “Український вісник”, який Івану Прошаку передав товариш, дисидент Євген Пронюк. Коли чоловік був у відрядженні, Марія ризикнула спалити самвидав, а також історичні праці про Михайла Грушевського та Симона Петлюри, що врятувало родину від переслідувань.
Марія Кушнірчук проживала у Воркуті до грудня 1977 року. Тоді Іван Прошак збудував будинок і родина переїхала до Коломиї. До виходу на пенсію жінка працювала на деревообробному підприємстві.
У травні 1991 року вона звернулася до прокурора Івано-Франківської області з проханням реабілітувати її боротьбу за волю України. 15 серпня, за 9 днів до відновлення української незалежності, Марію Кушнірчук було остаточно реабілітовано.
У 1990-х роках вона брала активну участь у роботі Конгресу Українських Націоналістів та Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих. В архіві Олесі Гудимяк збереглися запрошення для Марії на Всесвітній конгрес українських політичних в’язнів, який відбувся 22-23 червня 1991 року в Києві, а також на ІІ Всесвітній конгрес українських політичних в’язнів у 1993 році.
Під час зборів політв’язнів у Народному домі. Сидять зліва направо: Ігор Кічак, Іван Прошак, Марія Кушнірчук та Мирослав Ромаш, 1990-ті рр.
<p>Під час зборів політв’язнів у Народному домі. Сидять зліва направо: Ігор Кічак, Іван Прошак, Марія Кушнірчук та Мирослав Ромаш, 1990-ті рр.</p>
На жаль, наслідки перебування в таборах позначилися на здоров’ї Марії. Це підтверджує запис у газеті “Вісник Коломиї” від 10 грудня 1996 року, зроблений Іваном Прошаком: “Нещодавно моя дружина знепритомніла й упала на бетонні сходи. Побила голову, переламала ліву руку…”. Чоловік усіляко підтримував Марію та допомагав їй аж до своєї смерті від тяжкої хвороби 14 січня 1999 року.
Марія Кушнірчук відійшла у засвіти 14 червня 2005 року в Коломиї, де й похована. Вона не дожила до свого 79-річчя всього 13 днів.
Дізнайтеся про те, як українці здолали імперію ГУЛАГу у спеціальному випуску “Локальної історії”
Придбайте електронний номер журналу в онлайн-крамниці видавництва
- гулаг
- івано-франківська область
- УПА
“Я є націоналістка і націоналісткою помру”, – зв’язкова Романа Шухевича Ольга Ільків
Детальніше
Служіння і спротив: о. Герман Будзінський у добу репресій
Детальніше
"Який там крик був!": Норильське повстання провадили українці
Детальніше
“В'язні пішли на солдатів голіруч”. 94-річний Ярослав Когут про участь в Норильському повстанні
Детальніше
Жіноча сила: як українки виживали в ГУЛАГу
Детальніше
"Хто може — нехай зробить краще" — командир УПА, який помирав тричі
Детальніше
Воркутинське повстання. Разом і до кінця
Детальніше
Колишні в’язні ГУЛАГу згадують, як святкували Різдво
Детальніше
Нобелівський лауреат із галицького горища
Детальніше
Порада від АіФ UA:
Ця стаття є важливим нагадуванням про героїзм українців, які боролися за незалежність своєї держави навіть в умовах жорстоких репресій. Вона надає можливість дізнатися про невідомі сторінки історії та вшанувати пам’ять сильних духом особистостей, таких як Марія Кушнірчук. Ознайомлення з подібними історіями допомагає краще зрозуміти минуле України та цінувати здобуту свободу.