Авіаційний сектор України зберігає ключові технологічні спроможності та забезпечує надходження іноземної валюти. Відсутність державної допомоги може спричинити втрату конкурентних переваг.
Авіаційний сектор і досі є одним з небагатьох секторів української економіки з великою доданою вартістю, тривалими інвестиційними циклами та значним експортним потенціалом. В умовах повномасштабної війни він не тільки зберігає важливі технологічні знання та робочі місця, а й продовжує приносити валютні та податкові надходження. За цих обставин для держави важливо продовжувати підтримувати авіаційний сектор в Україні, вважає голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційна сфера – один із небагатьох секторів із високою доданою вартістю, тривалими інвестиційними циклами та значною експортною віддачею. Під час війни вона не тільки утримує важливі навички, а й далі забезпечує валютний прибуток і податки”, – зауважив Руслан Мельниченко.
Відміна спецрежимів та збільшення вартості капіталу
В той же час, за його словами, рішення уряду про анулювання з 1 січня 2025 року спеціальних податкових режимів для авіабудування вже має негативні економічні наслідки. Такий підхід до регулювання створив інфляцію собівартості, виснажив обіговий капітал і викликав ризик зриву контрактів, в яких податок на прибуток не був врахований у ціни.
Руслан Мельниченко зазначив, що для авіаційної сфери, яка має тривалий цикл розробки та сертифікації, це означає не просто збільшення податкового тиску, а зростання вартості капіталу та втрату можливості конкурувати.
“Для галузей із тривалим циклом розробки та сертифікації це означає зростання вартості капіталу і втрату конкурентоздатності саме тоді, коли країні потрібні робочі місця, експорт та технологічна незалежність”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіаційний сектор завдяки пільгам
Окремо Мельниченко заперечує поширену думку про неефективність галузевих пільг. За його словами, завдяки пільгам, які діяли в авіаційній галузі до 1 січня 2025 року, Україна зберегла повний цикл створення та підтримки авіатехніки, реалізувала нові типи літаків і двигунів, а програми модернізації дозволили зберегти робочі місця та кваліфікованих працівників.
“На ринку сервісу та ремонту гелікоптерів радянського виробництва після капітальних робіт в Україні ресурс машин складає 4-8 років, а близько 40% валютного доходу від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “довгі” галузі повертають державі більше за рахунок зарплат, ПДВ у ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок миттєвого податку на прибуток у рік інвестицій”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як засіб зниження вартості капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну передбачуваність.
“Другий системний чинник – регуляторна прогнозованість. ЄС використовує жорсткі імпортно-експортні обмеження щодо рф, але супроводжує їх деталізованими винятками та перехідними положеннями, щоб сумлінні оператори могли планувати постачання та сервіси. Коли трактування норм “походження/території” для виробів довоєнного виробництва з третіх країн є одноманітними, бізнес зменшує транзакційні витрати та премію за ризик; коли ж ні – збільшуються собівартість, зриви ланцюгів та кредитні спреди. Для авіації це прямо конвертується у втрату маржі на експортних контрактах та відтік кадрів”, – зазначив він.
У цьому контексті ключову роль, за словами Мельниченка, може відігравати спеціальний режим Defence City, який надає податкові пільги та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його думку, Defence City може стати важливим інструментом зниження вартості капіталу та відновлення інвестиційних циклів зокрема у виробників із подвійним призначенням.
Законодавство передбачає дію спецрежиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові стимули та спрощення митних процедур.
Варто відзначити, що серед податкових стимулів звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Окрім того, для резидентів Defence City діятимуть спрощені митні процедури; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі необхідності.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційної сфери є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Ключова для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для вступу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств літакобудування. Саме цей 50-відсотковий поріг враховує структуру виручки авіадвигунів, бортової електроніки та компонентів із суттєвою часткою цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний резерв” для науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань і сертифікації з тривалим терміном окупності.
Тривалі інвестиції замість короткого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко підкреслює необхідність стратегічного вибору держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “давати пільги” чи “економити бюджет”, а між двома моделями доходів держави: швидким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стабільним потоком податків і валюти за рахунок збільшення експорту, зайнятості та технологічної основи”, – наголошує юрист.
За його словами, міжнародний досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних компетенцій триває десятиліттями і обходиться значно дорожче, ніж їх збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, найкращим є курс на тривалі інвестиції в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним ефектом: 50% поріг для літакобудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних трактувань. Це знижує вартість капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість та зміцнює обороноздатність”, – резюмував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки ключових законопроєктів, які створюють правову основу для запуску Defence City – спеціального режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної галузі були враховані частково.
Зокрема, не були враховані ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не лише контракти Міноборони, а й міжнародні договори у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з літакобудування. Не було підтримано і ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами літакобудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Окрім того, не була помʼякшена норма щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Попри наявність усіх підзаконних актів і задекларовану готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як уже зазначалося, отримало лише одне підприємство.
Очевидно йдеться не про відсутність інтересу з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та наджорсткі критерії відбору, що звужує коло потенційних резидентів.
Після запуску роботи спецрежиму стало зрозуміло, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної галузі, бар’єри залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові вигоди.
Таким чином виникає ризик того, що Defence City може перетворитися у режим для обраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує доопрацювання. Ідеться не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, чіткіші критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.