09:32, 29 липня 2026
Якби митрополит Андрей Шептицький жив у наш час, його вплив міг би поставити його на чолі рейтингу найвизначніших українців. Протягом понад чотирьох десятиліть він керував Українською греко-католицькою церквою, переживши дві світові війни та сім змін влади на Галичині. Окупаційні радянська та німецька влади вбачали в ньому загрозу, проте для українців він був не лише духовним провідником, а й національним лідером та захисником. Кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту історії Церкви УКУ Ліліана Гентош розповіла про нетипові для церковного діяча обов’язки, які він на себе брав.
Дарія Денис
журналістка
Детальніше
Від митрополичої кафедри до парламентської трибуни
В Австро-Угорській імперії діячі Церкви, зокрема єпископи та архиєпископи, активно долучалися до політичного життя. Коли Андрея Шептицького у 1900 році призначили архиєпископом Львівським та митрополитом Галицьким, він автоматично отримав статус депутата Віденського парламенту та Галицького сейму у Львові. Хоча митрополит не завжди відвідував усі засідання, він брав участь у вирішенні найважливіших питань. Зокрема, він очолював українські делегації до цісаря Франца Йосифа. Андрей Шептицький ефективно використовував свій політичний вплив для налагодження порозуміння між українськими та польськими фракціями в Галицькому сеймі, а в 1906-1907 роках домігся розширення виборчих прав для усіх мешканців імперії.
У австрійському парламенті митрополит також активно лобіював створення українського університету у Львові. Під час обговорення бюджетних питань він аргументовано доводив необхідність державного фінансування для майбутнього навчального закладу. Його ідея була підтримана депутатами, проте її реалізації завадила Перша світова війна. Лише у 1928 році у Львові вдалося заснувати Греко-католицьку богословську академію, яка є попередником сучасного Українського католицького університету.
Ліліана Гентош
Фото: Катерини Москалюк <p>Ліліана Гентош</p>
Після десятиліття на митрополичому престолі Андрей Шептицький став для українського суспільства не лише духовним лідером, а й головним посередником. Коли влітку 1914 року спалахнула Перша світова війна, представники усіх українських політичних сил зібралися на нараду на Святоюрській горі. У своїх перших зверненнях під час війни митрополит закликав вірян зберігати свою віру у випадку окупації. Він засуджував російське православ’я як “державне” та “казенне”, що стало причиною його арешту. Після дворічного заслання, у вересні 1917 року, Андрей Шептицький повернувся до Львова, де його зустріли гаслами “Вітаємо Князя української Церкви і громадянина України!”.
Митрополит Андрей продовжував активну суспільно-політичну діяльність навіть після розпаду Австро-Угорської імперії у 1918 році. У листі до Апостольського візитатора Джованні Дженоккі від 1923 року він писав, що через складні історичні обставини український народ позбавлений еліт, тому керівництво Церкви змушене брати участь у політичному, культурному та економічному житті громади. Андрей Шептицький називав це “законом заміщення”, усвідомлюючи необхідність брати на себе додаткові обов’язки задля свого народу.
Масштабні проєкти Митрополита
Три ініціативи Андрея Шептицького, які продовжують існувати незалежно від політичних змін, – це Національний музей у Львові, “Народна лічниця” та Український католицький університет. Він надавав перевагу довготерміновим проєктам, що сприяли розвитку промисловості та забезпечували робочими місцями якнайбільше людей, оскільки був переконаний, що заможне суспільство саме дбатиме про власну освіту, культуру та Церкву.
Андрей Шептицький активно розвивав сферу охорони здоров’я, сприяючи відкриттю перших пунктів вакцинації на Галичині. У селах, що належали до Львівської архиєпархії, діяли амбулаторії, які надавали медичну допомогу. Тому, коли у 1903 році група українських лікарів виступила з пропозицією побудувати лікарню для підтримки малозабезпечених українців, очільник УГКЦ надав фінансову підтримку цій ініціативі. Він передав “Народній лічниці” будівлю, розташовану неподалік Святоюрської гори, за сучасною адресою вулиця Озаркевича, 4.
Наприкінці 1920-х років митрополит також планував зведення великої лікарні на вулиці Личаківській із сучасним на той час обладнанням, яка б надавала допомогу всім громадянам, незалежно від їхньої віри та національності. Для цього він шукав шляхи залучення значного капіталу. За його дорученням були проведені геологічні дослідження на предмет виявлення покладів золота на острові Суматра (територія тоді належала Нідерландам, нині Суматра – найбільший острів Індонезії), де митрополит мав ділянку землі. Проте, коли стало зрозуміло, що проєкт неможливо реалізувати, владика Андрей спрямував зібрані кошти на добудову “Народної лічниці” у Львові.
Більше про Андрея Шептицького у спецвипуску “Локальної історії”
Купуйте журнал в онлайн-крамниці видавництва
Митрополит також фінансував кооперативні об’єднання “Народна торгівля” та “Маслосоюз”, сміливо інвестуючи в проєкти українських підприємців. Наприклад, у 1924 році він вклав 10 тисяч американських доларів (приблизно 360 000 ₴ за курсом 2026 року) у кондитерську фабрику “Фортуна Нова” Климентини Авдикович. Сучасники критикували його за те, що він довірив таку значну суму жінці.
Діяльність кооперативів та приватних підприємств здійснювалася через Земельний банк гіпотечний, заснований митрополитом у 1910 році. Цей банк став важливим центром українського економічного життя, надаючи доступні кредити терміном до 30 років. Однак у 1920-х роках, через економічну політику польського уряду, банк опинився на межі банкрутства, що могло призвести до краху для багатьох підприємців. Згідно з польським законодавством, кожен банк мусив збільшити статутний капітал до 5 мільйонів злотих. Перед митрополитом постала складний вибір: переказати кошти, отримані від розпаювання земель УГКЦ, до Швейцарії, як радили його консультанти, чи вкласти їх у львівський банк. Шептицький ризикнув і врятував банк, який підтримував український бізнес.
Для залучення коштів на розвиток громади митрополит також вивчав можливості видобутку нафти. Чорне золото було виявлено на землях, що належали Львівській архиєпархії у Перегінську на Івано-Франківщині. Втім, нафтові родовища залягали на значній глибині, що вимагало значних зусиль та капіталовкладень. Невдовзі, після періоду прибутковості наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, нафтовий бізнес на Галичині почав занепадати, а українські підприємства були націоналізовані радянською владою під час Другої світової війни.
План “Зламати будь-якою ціною”
Після радянської окупації Галичини у вересні 1939 року, очільник УГКЦ став непримиренним противником нового режиму. Оскільки фізичне усунення національного лідера українського народу було ризикованим, влада вдалася до тиску через його близьке оточення. Однією з таких спроб стало вбивство його брата Леона разом із дружиною Ядвігою, яке сталося 27 вересня 1939 року в родинному маєтку в селі Прилбичі на Львівщині.
Через кілька днів співробітники НКВС увірвалися на Святоюрську гору та арештували всіх чоловіків, які перебували в митрополичих палатах, за винятком Андрея Шептицького. Йосиф Сліпий згадував, що під час сутички його одяг було порвано. Заручників вивели під стіну та тримали під прицілом протягом двох годин. Зрештою, співробітники НКВС відступили. Згодом митрополит у листі до Апостольського Престолу зазначив, що йому вдалося звільнити затриманих, ймовірно, завдяки зв’язкам із таємним прихильником Церкви з НКВС.
Того ж 1939 року щодо Андрея Шептицького було розпочато агентурну справу, де серед фігурантів значилися його брат Климентій та ще дев’ятеро осіб. У червні 1940 року, шляхом катувань та виснажливих допитів, співробітники НКВС намагалися завербувати настоятельку греко-католицького монастиря сестер Студиток Йосифу Вітер та племінника митрополита Сильвестра Шептицького. Проте радянським спецслужбам не вдалося залучити до співпраці осіб, близьких до митрополита.
Благословення Української Державності
Вранці 30 червня 1941 року, після відступу радянських військ зі Львова напередодні, до міста увійшли німецькі підрозділи, зокрема батальйон “Нахтігаль”, що складався переважно з українських націоналістів. За кілька годин вони разом з групою оунівців зібралися на площі перед Собором Святого Юра, аби отримати підтримку митрополита для проголошення Акту відновлення Української Держави. Адже жодна важлива подія на Галичині не відбувалася без його благословення.
Проте українські націоналісти не були певні підтримки очільника УГКЦ, адже Андрей Шептицький критикував їхні методи боротьби, зокрема терористичні акти та самогубства у разі викриття. Особливо напруженими стосунки між Церквою та ОУН стали після того, як улітку 1934 року активіст ОУН Михайло Цар здійснив замах на директора Академічної гімназії Івана Бабія.
Фото: Катерини Москалюк
Незважаючи на це, 30 червня 1941 року митрополит висловив підтримку уряду Ярослава Стецька за умови, що нова влада гарантуватиме демократичні права всім мешканцям краю, незалежно від їхньої національної та релігійної приналежності.
Тим часом, коли увечері на площі Ринок у будинку товариства “Просвіта” відбувалися Українські національні збори, у митрополичих палатах Андрей Шептицький приймав представників німецької окупаційної адміністрації, серед яких був Ганс Кох. Він дізнався від митрополита, що саме в цей час проголошується Акт відновлення Української Держави. Оунівці ввели митрополита в оману, адже німці не були обізнані з цим планом. Кох негайно вирушив на площу Ринок, щоб припинити акцію, а за кілька днів учасників націоналістичних зборів було заарештовано. Попри це, вранці 1 липня Львівська радіостанція повідомила про Акт, а також передала благословення митрополита Андрея Шептицького з цієї нагоди.
Церква проти Нацистського Режиму
Прихід німецької армії до Львова митрополит Андрей, як і більшість українського населення, сприйняв як визволення від більшовиків. Однак ці надії швидко розвіялися. У перші дні окупації нацисти звинуватили євреїв у співпраці з радянською владою, спровокувавши кривавий погром, що призвів до масових убивств. У листопаді 1941 року для ізоляції євреїв у місті було створено ґетто. Тих, хто переховував євреїв, та їхні родини наражали на смертну кару.
З великим ризиком, разом із братом Климентієм, митрополит залучав довірених осіб до порятунку євреїв. Церкви та монастирі Греко-католицької церкви стали для них прихистком. Тривалий час рабин Давид Кагане переховувався на Святоюрській горі, за книжковими полицями в митрополичій бібліотеці.
Пізнього листопадового вечора 1943 року до митрополита таємно прибула єврейка з донькою. Браму Святоюрського комплексу відчинив молодий послушник, який насправді був євреєм Куртом Левіном, також знайденим прихисток у резиденції Глави УГКЦ. Шептицький попросив Йосифу Вітер подбати про новоприбулих та розмістити їх у монастирі. Так Лілі Штерн, яка згодом залишила спогади про ці події, разом із матір’ю змогла пережити Голокост.
Андрей Шептицький є одним із небагатьох, хто наважився стати на захист єврейського народу та відкрито критикувати нацистський режим. У листі до Папи Пія XII, написаному 29-31 серпня 1942 року, митрополит різко висловився щодо злочинів німецьких окупантів.
14 січня 1942 року українські діячі направили колективного листа до Адольфа Гітлера. Підписантами були голова ОУН Андрій Мельник, президент УНР в екзилі Андрій Лівицький, голова Української Національної ради Микола Величковський, генерал УНР Іван Омелянович-Павленко та Глава УГКЦ Андрей Шептицький. Однак дослідники вважають, що митрополит, який на той час тяжко хворів, насправді не ставив свого підпису під цим зверненням.
На відміну від колективного листа до Гітлера, який зберігається у Ватиканському апостольському архіві, про звернення митрополита до Райхсфюрера СС Генріха Гіммлера відомо лише з переказів рабина Давида Кагане. У цьому зверненні очільник Греко-католицької церкви висловив протест проти знищення євреїв та залучення до цього українців.
Німецькі війська залишили Львів 27 липня 1944 року, того ж дня місто “звільнила” Червона армія. Через три місяці, 1 листопада 1944 року, Галичину сколихнула звістка про смерть Андрея Шептицького. Попри радянську окупацію Львова, тисячі людей прийшли віддати митрополитові останню шану.
Понад 80 років після його смерті Андрей Шептицький залишається для українців національним і духовним лідером, а справи, започатковані ним, успішно розвиваються й донині.
Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!
- Андрей Шептицький
- інтерв’ю
Схожі матеріали
“Монах Андрей”. “Пейзаж з будинком”
Детальніше
Отець Севастіян Дмитрух: “Робимо музей не для митрополита Андрея, а для нас”
Детальніше
Митрополитова Одіссея
Детальніше
“Епохальний вибір Шептицького”. Огляд книжки “Два світи” Маґдалени Новак
Детальніше
“Кращої робітні не було в світі”. Іларіон Свєнціцький про роботу у Національному музеї
Детальніше
Людина, в очах якої епоха
Детальніше
Як Церкву змінює війна | Борис Ґудзяк
Детальніше
Осмолода і Підлюте. Український рай у Ґорґанах
Детальніше
Олекса Новаківський. Путівник життям і найбільш знаковими роботами
Детальніше
Порада від АіФ UA: Ця стаття розкриває багатогранність постаті Митрополита Андрея Шептицького, показуючи його не лише як духовного лідера, а й як активного громадського діяча, мецената та стратега. Інформація буде корисною для тих, хто цікавиться історією України, роллю церкви в державотворенні та видатними постатями українського народу.