Аляска, що не принесла миру: рік по тому, як зустрічалися Трамп і путін
Саміт, що відбувся в серпні 2025 року між тодішнім президентом США Дональдом Трампом та главою кремля володимиром путиним, не привів до припинення вогню чи укладення мирної угоди. Минув рік, а бойові дії тривають, і Україна знову висуває пропозиції Сполученим Штатам щодо врегулювання конфлікту.
15 серпня 2025 року президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп і лідер російської федерації володимир путін провели зустріч на американській військовій базі Елмендорф-Річардсон, що розташована в Анкориджі. Саміт на Алясці тоді сприймався як потенційна точка перелому у російсько-українській війні. У Вашингтоні висловлювали сподівання на можливість припинення бойових дій, москва ж отримала перші за тривалий час прямі переговори на найвищому рівні зі США, тоді як Київ та європейські столиці намагалися запобігти ухваленню рішень щодо України без її участі.
Минув рік. Війна не завершена, припинення вогню не досягнуто, а питання територіальної цілісності, гарантій безпеки та механізмів завершення бойових дій залишаються предметом складних переговорів. Більше того, у серпні 2026 року Україна знову передає американським посередникам свої пропозиції щодо припинення війни, а Вашингтон знову докладає зусиль, аби переконати москву перейти від декларативних контактів до реальних домовленостей.
У річницю зустрічі на Алясці УНН аналізує очікування від саміту Трампа та путіна, події, що відбулися після нього, та причини, чому дипломатичний прорив так і не призвів до миру.
Аляска як ставка Трампа на особисту дипломатію
Перед зустріччю в Анкориджі керівник США Дональд Трамп неодноразово висловлював переконання, що безпосередній контакт із володимиром путиним може сприяти зрушенню мирних переговорів з мертвої точки. Саміт мав на меті перевірити цю гіпотезу на практиці.
Для путіна сам факт проведення зустрічі був значним політичним досягненням. Після років міжнародної ізоляції, запровадження санкцій та різкого скорочення контактів російського керівництва із Заходом, глава кремля отримав повноцінний саміт із президентом США на території Сполучених Штатів.
Символізм події був очевидним ще до початку переговорів. Трамп особисто зустрів путіна після його прибуття на Аляску. Лідер кремля отримав урочистий прийом, а кадри рукостискань та спільного крокування червоною доріжкою лідерів двох держав швидко облетіли світові медіа.
Проте за дипломатичним протоколом приховувалася значно складніша політична картина.
Дональд Трамп вирушав на Аляску з надією, що переговори зможуть наблизити припинення бойових дій. Натомість володимир путін прагнув обговорити як припинення вогню, так і ширшу угоду, яка б враховувала російські вимоги щодо територій та майбутнього статусу України.
Переговори тривали близько трьох годин. Після їх завершення президенти виступили перед журналістами, але не оголосили ані про припинення вогню, ані про мирну угоду. путін охарактеризував розмову як конструктивну та зазначив, що переговори відбулися в атмосфері взаємної поваги.
Відсутність угоди: перший “холодний душ” після саміту
Після переговорів Трамп визнав, що остаточної домовленості досягти не вдалося. Саміт завершився без підписання документа, який би зобов’язував росію припинити бойові дії.
Утім, сама логіка американської дипломатії після зустрічі на Алясці зазнала змін. До цього саміту одним із ключових завдань Вашингтона було домогтися припинення вогню як попереднього кроку до подальших переговорів. Після розмови з путиним Трамп почав наголошувати на необхідності негайного переходу до комплексної мирної угоди.
Агентство Reuters тоді зазначало, що така зміна курсу була вигідною офіційній москві. Росія тривалий час виступала проти безумовного припинення вогню, побоюючись, що це заморозить лінію фронту без вирішення політичних і територіальних питань на її умовах. За даними агентства, серед вимог кремля було виведення українських військ із підконтрольних Україні частин Донбасу в обмін на заморожування фронту на інших напрямках. Україна категорично відкидала такі умови.
Тому для кремля зустріч на Алясці, попри відсутність підписаного документа, мала важливий дипломатичний результат. росія отримала можливість обговорювати з Вашингтоном власні умови майбутнього політичного врегулювання.
Не випадково російські посадовці після саміту відкрито називали його успіхом москви. Водночас навіть у російському провоєнному середовищі вказували на очевидну проблему: привабливі кадри з Аляски жодним чином не сприяли появі чіткого та дієвого механізму завершення війни.
Як Україна та Європа терміново долучилися до процесу
Для України ключовим ризиком саміту на Алясці була перспектива того, що дві провідні держави домовлятимуться про параметри завершення війни без прямої участі Києва. Саме тому українська дипломатична активність після саміту значно прискорилася.
Вже 18 серпня 2025 року Президент України Володимир Зеленський прибув до Вашингтона. Разом із ним до Білого дому прибули керівники та високопосадовці низки європейських країн та НАТО. Ця зустріч мала продемонструвати, що будь-яка майбутня угода потребуватиме участі України та її європейських союзників.
Тоді з’явилася ще одна значна надія: на можливість особистої зустрічі Зеленського і путіна, після якої до переговорів мав би знову долучитися Трамп. Варто зазначити, що 19 серпня Білий дім повідомляв, що американський президент працює над організацією двосторонньої зустрічі Зеленського та путіна, з подальшим переходом до тристороннього формату за участю США.
На папері дипломатична конструкція виглядала логічною: Трамп відкриває переговорний канал із кремлем, Україна та європейські партнери узгоджують свої позиції з Вашингтоном, після чого сторони переходять до прямих переговорів про завершення війни. Однак саме ця частина конструкції й не спрацювала.
Гарантії безпеки: головна обіцянка, що пережила переговори на Алясці
Одним із найважливіших наслідків дипломатичного процесу стало повернення питання гарантій безпеки для України до центру переговорів. Для Києва це принципове питання: припинення бойових дій без надійного механізму, який унеможливить або суттєво ускладнить новий російський напад, може стати лише тимчасовою паузою перед наступним етапом війни.
Після переговорів у Вашингтоні Сполучені Штати та європейські партнери почали активніше обговорювати модель таких гарантій. Проте навіть через рік вони залишаються лише пунктом у плані майбутнього врегулювання конфлікту.
У червні 2026 року Європейська рада вкотре підтвердила готовність ЄС та держав-членів долучитися до надання “надійних і переконливих” гарантій безпеки для України, зокрема через “коаліцію охочих” та у співпраці зі Сполученими Штатами. Серед можливих елементів таких гарантій називали довгострокову підтримку обороноздатності України та моніторинг потенційного припинення вогню.
Сам факт того, що влітку 2026 року союзники все ще обговорюють майбутній механізм контролю за припиненням вогню, наочно демонструє розрив між очікуваннями серпня 2025-го та реальною ситуацією через рік.
Війна, яку дипломатія не змогла зупинити
Найпростіший спосіб оцінити результативність саміту на Алясці — подивитися на карту бойових дій. Адже через рік після зустрічі двох президентів активні бойові дії в Україні тривають.
У 2026 році лінія фронту не перетворилася на сталу лінію розмежування. Російські війська продовжують наступальні операції, Україна проводить контратаки та завдає ударів по російській військовій та паливно-енергетичній інфраструктурі.
За словами Президента України Володимира Зеленського, протягом 2026 року українські сили повернули під контроль 745 квадратних кілометрів території та 26 населених пунктів. Незалежний проєкт DeepState підтвердив повернення Україною контролю над 19 населеними пунктами та витіснення російських сил ще на низці ділянок. Водночас росія продовжує тиск на Донеччині, контроль над якою залишається однією з центральних вимог москви.
Війна дедалі більше виходить за межі безпосередньої лінії фронту. Україна систематично атакує російську нафтову інфраструктуру. Один із таких ударів у серпні 2026 року вивів з ладу Орський нафтопереробний завод, ремонт якого, за оцінками російської сторони, може тривати місяцями.
Паралельно противник продовжує дронові та ракетні атаки на українські міста, енергетичну та портову інфраструктуру.
Попри це, 13 серпня 2026 року стало відомо, що Київ запропонував москві окреме перемир’я в Чорному морі та припинення ударів по цивільних об’єктах. Сам факт появи такої пропозиції напередодні річниці зустрічі на Алясці є показовим: навіть обмежене секторальне перемир’я через рік усе ще потребує окремих переговорів.
Тиск на росію також не зник
Ще однією надією напередодні зустрічі Трампа з путиним на Алясці було припущення, що особисті переговори двох президентів можуть створити для кремля вибір: досягнення домовленості або різке посилення американського економічного тиску. Однак санкційний тиск на росію не лише не зник, але й посилився.
Так, у серпні 2026 року Сенат США 86 голосами проти 11 підтримав масштабний санкційний законопроєкт щодо росії та Ірану. Документ, серед іншого, надає президенту повноваження запроваджувати високі мита проти держав, які продовжують активно купувати російські енергоресурси. Його подальша доля залежить від Палати представників. Водночас у Конгресі лунає критика адміністрації Трампа через недостатнє застосування санкцій проти структур, що допомагають росії обходити вже чинні обмеження.
Таким чином, економічний примус, який рік тому розглядався як альтернатива дипломатичній угоді, сам став частиною тривалого міжнародного процесу.
Що залишилося від домовленостей на Алясці через рік
Називати саміт 15 серпня 2025 року абсолютно безрезультатним було б спрощенням. Він відновив прямий політичний канал зв’язку між президентом США та главою кремля, після нього різко активізувалися консультації Вашингтона з Україною та Європою, а питання гарантій безпеки для України стало одним із центральних елементів переговорів щодо можливого завершення війни.
Головний критерій успіху був значно простішим: Аляска мала наблизити припинення війни, проте цього так і не сталося.
Наразі в Україні немає всеосяжного припинення вогню. Немає мирної угоди. Немає узгодженого компромісу щодо територій. Немає запущеного механізму післявоєнних гарантій безпеки. І немає ознак того, що фундаментальна суперечність між позиціями Києва та москви подолана.
11 серпня 2026 року Президент України Володимир Зеленський повідомив, що держава передала американським переговорникам нові пропозиції щодо завершення війни. Президент знову наголосив, що США можуть наблизити мир двома шляхами: посиленням української протиповітряної оборони та збільшенням тиску на росію. Американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер готуються до нових контактів із Києвом та москвою.
Це відбувається на тлі того, що в серпні 2025-го світ очікував, чи зможе одна особиста зустріч Трампа з путиним запустити процес завершення найбільшої війни в Європі з часів Другої світової.
У серпні 2026-го американські посередники знову курсують між столицями, Україна знову формулює пропозиції, росія знову не демонструє готовності відмовитися від ключових територіальних вимог, а союзники знову обговорюють, як поєднати дипломатію з військовим та економічним тиском. Аляска виявилася не точкою завершення війни і навіть не початком швидкого мирного процесу. Вона стала моментом, коли дипломатія повернулася на найвищий рівень, але водночас продемонструвала межі персональної дипломатії: зустріч президентів здатна відкрити переговори, проте не здатна сама усунути причини, через які сторони не погоджуються на умови миру.
Нагадаємо
Кілька днів тому заступник представника США в ООН Ден Негреа заявив, що Вашингтон продовжуватиме підтримувати переговори для завершення війни.
Порада від АіФ UA:
Ця інформація надає цінний контекст щодо складнощів досягнення миру в умовах тривалого конфлікту. Розуміння того, чому дипломатичні зустрічі на найвищому рівні не завжди призводять до негайних результатів, допомагає трезво оцінювати поточну ситуацію та очікувати подальших кроків у миротворчому процесі.