Ходить місцева казка, що жила собі в Сокільниках одна активістка Уляна на прізвище Солонюк.
І так сильно любила вона рідну громаду, так палко боролася за її незалежність від Львова, що одного дня вирішила сама нею керувати.
Та не склалося.
На виборах 2020 року програла пані Уляна Тарасові Сулимкові. І програла переконливо: 30,1% проти 69,9%.
Але казка на цьому не закінчилася.
Не отримавши влади від сокільницького люду, пані Уляна продовжила свою боротьбу. Заснувала громадську діяльність під прапором «Зручної громади» та взялася шукати підтримки.
А тим часом у сусідньому великому князівстві Львівському правив сонцесяйний бургомістр Андрій Садовий зі своїми боярами.
І були в того князівства давні суперечки із Сокільниками — за землі, містобудівні рішення та право визначати майбутнє територій.
І сталося диво дивне.
Та сама пані Уляна, яка колись боронила Сокільники від львівського впливу, у травні 2025 року з’явилася на трибуні львівських бояр і почала критикувати рішення рідної громади і нести перед себе прапор Сонцнсяйного.
І звучали її слова подекуди напрочуд співзвучно з аргументами Львівської міської ради.
Здивувалися люди: чого то пані Уляна по-новому подивилася на давнього суперника?
Почали в селі запитувати, чи не знайшов сонцесяйний бургомістр у Сокільниках свого політичного союзника.
І ось уже не перший рік інтереси львівського князівства та та пані Уляни збігаються.
І мораль цієї казки проста.
Можна програти вибори, можна змінити політичні погляди, можна навіть стати голосом колишніх опонентів.
Але коли називаєш себе захисником громади, доводиться відповідати на одне незручне запитання:
Чий прапор ти сьогодні несеш, пані Уляно, і яку користь від твоєї боротьби отримують самі Сокільники?
Тож малятка, любі хлопчи і дівчатка. 30 срібників не збагатять і не допоможуть, бо нажиті на користі і підлості. Як сказав би Франковий Лис Микита: хто свогг не захищає, той майбутнього немає.Все описане вище, тільки збірки казок і вимислів казкарів.