Італія розташована в центрі геологічного “затору”, де стикаються Євразійська та Адріатична (Апулійська) тектонічні плити. Мільйони років такого зіткнення призвели до утворення Апеннінського гірського хребта.
Однак Апенніни мають свою особливість: замість того, щоб стиснення плит призвело до потовщення земної кори та вищого підняття гір, деякі ділянки хребта стискаються, тоді як інші активно розсуваються. Ця “акордеонна” форма гірського масиву, як зазначає журнал Popular Mechanics, ставить у скрутне становище деякі провідні теорії формування гір.
Наприклад, теорія “відкочування плити”, яка пояснює підняття та розтягнення поверхні старою океанічною плитою, що занурюється в мантію, не повністю відповідає дивній геології Апеннін. Дослідження, опубліковане в журналі Communications Earth & Environment під керівництвом вчених з Флорентійського університету, стверджує, що ця теорія не може повністю пояснити особливості Апеннінського хребта.
Подробиці дослідження
Хоча відкочування плити сприяло утворенню Тірренського моря біля західного узбережжя Італії протягом мільйонів років, приблизно два мільйони років тому ситуація змінилася. Розтягнення, що сформувало море, сповільнилося, як і стиснення вздовж фронту гірського хребта. Однак деформація тривала, що неможливо пояснити лише відкочуванням плити.
Автори дослідження припускають, що Апенніни переживають процес “розшарування” (деламінації). Під час цього процесу нижня, щільніша частина земної кори та літосфера відшаровуються від верхньої кори і занурюються у мантію.
“Спираючись на попередні томографічні, геологічні та геохімічні дані про розшарування нижньої частини земної кори в Апеннінах, ми об’єднуємо геодезичні, сейсмічні та геологічні дані в рамках еластичної моделі згину, щоб показати, що процес розшарування є не просто пасивною реакцією, а визначальним фактором першого порядку у просторово-часовій еволюції Апеннінського гірського масиву“, – пишуть автори.
Це розшарування, схоже на застібку-блискавку, відбувається не по всій довжині хребта, а зосереджене в “шарнірі”, де передня частина занурюється під Італію в напрямку Адріатичного передгір’я.
Дослідники проаналізували дані про землетруси та рух земної поверхні за допомогою GPS за багато десятиліть, а також межі розриву Мохоровичича (Мохо) – межу між земною корою та мантією. Під Тірренським морем (на захід від Італії) та Адріатичним морем (на схід від Італії) існують ділянки цієї межі Мохо, які накладаються одна на одну. Ця зона, що простягається приблизно на 500 км, називається “фронтом розстібання”.
Дані свідчать, що позаду цієї рухомої межі земна кора розтягується приблизно на 4 мм на рік, тоді як перед нею відбувається стиснення зі швидкістю близько 2 мм на рік.
“Отже, сучасний баланс сил і сейсмотектонічна структура Апеннінів… більше не зумовлені динамікою субдукції в тиловій частині дуги чи зближенням Європи та Африки. Натомість сучасний баланс швидкостей цілком залежить від процесу деламінації нижньої частини земної кори, що триває, та переміщення “фронту розстібання” в напрямку передгір’я”, – зазначають автори.
Вони наголошують, що процес “розстібання” не почався раптово два мільйони років тому, коли відступ плити сповільнився, а, ймовірно, вже тривав щонайменше до кінця міоцену, приблизно 10 мільйонів років тому. Після завершення відступу плити регіон зазнав “геодинамічного переходу”, який підвищив значення цього відшарування нижньої кори.
Як повідомляв OBOZ.UA, Австралія продовжує рухатися на північний схід приблизно на сім сантиметрів на рік, що робить її одним із найшвидше рухомих континентальних масивів на Землі. Цей дрейф уже призводить до складних тектонічних взаємодій із Південно-Східною Азією, а в далекому майбутньому Австралія може стати частиною нового суперконтиненту.