“Тарифні ножиці” в медицині: чому лікарні працюють у збиток?
Система української охорони здоров’я стикається з серйозною проблемою хронічного недофінансування. Як стало відомо з повідомлень УНН, вартість окремих медичних послуг, гарантованих державою, значно перевищує встановлені тарифи. Це призводить до того, що медичні заклади змушені самостійно покривати збитки.
Олександр Слобожан, виконавчий директор Асоціації міст України, нещодавно підкреслив, що недофінансування певних пакетів Програми медичних гарантій (ПМГ), особливо в хірургії, сягає близько 30%.
Детальний аналіз фінансового розриву
Згідно з розрахунками експертів Асоціації міст України:
- Пакет “Хірургічні втручання” недофінансований на 30,5%. Середній тариф фінансування за один випадок становить приблизно 9 500 грн, тоді як реальна собівартість сягає 12 400 грн.
- Ситуація з пакетом “Стаціонарна терапевтична допомога” також критична: середній тариф — близько 7 200 грн за випадок, а фактична собівартість — 8 900 грн. Це означає дефіцит у 1 700 грн, або близько 23,6% недофінансування.
Олег Мусій, колишній міністр охорони здоров’я, висловлює ще більш песимістичну оцінку, вважаючи, що середній показник недофінансування може сягати 50%. Він зазначає, що проблема починається з первинної ланки, але стає найбільш відчутною при лікуванні складних випадків.
Дмитро Лубінець, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, також звертав увагу на цю проблему, наводячи приклади лікування поранених. Він пояснив, як Національна служба здоров’я (НСЗУ) розраховує тарифи, і чому лікарні опиняються у фінансовій “пастці”.
“Ключова проблема полягає у фінансових “ножицях” від НСЗУ. Чинні державні тарифи далекі від реальності: на комп’ютерну томографію з контрастом виділяється 1200 грн, тоді як фактична вартість процедури перевищує цю суму приблизно у 2,5 раза. Це означає, що лікарня працює в збиток на кожній такій процедурі. Ще складніша ситуація з тривалим лікуванням важких поранень, яке може тривати місяцями. НСЗУ покриває цей складний процес як один випадок із символічною доплатою 10% за пролонговану госпіталізацію”, – зауважив Лубінець.
Основні причини зростання реальної вартості медичних послуг:
- Зростання цін на медикаменти.
- Тривалість та складність лікування.
- Наявність супутніх патологій у пацієнта.
- Витрати на енергозабезпечення.
- Виплати заробітної плати медичному персоналу.
Окрім енергозабезпечення, лікарні часто мусять самостійно вирішувати питання безперебійного водопостачання, опалення, формування додаткових бригад фахівців тощо.
Механізми розрахунку тарифів НСЗУ та джерела дефіциту
Голова Національної служби здоров’я Наталія Гусак наголошує, що тарифи не повинні формуватися виключно на основі собівартості медичних послуг. Наприклад, хірургічні послуги для українців у багатопрофільних лікарнях НСЗУ закуповує за “середньозваженим тарифом”.
“Існують тарифи в межах діагностично-споріднених груп (ДСГ), які покривають витрати понад, і є ті, що недопокриваються. Однак середньозваженість дозволяє покривати лікування всіх пацієнтів, які звертаються до медичного закладу”, – пояснила Наталія Гусак.
Це означає, що НСЗУ не оплачує кожну витрачену гривню і не компенсує фактичну собівартість конкретної операції чи лікування. Для стаціонарної допомоги використовується модель, де випадок лікування зараховується до певної ДСГ з відповідним коефіцієнтом складності. Базова ставка множиться на цей коефіцієнт та додаткові коригувальні коефіцієнти.
Таким чином, лікарня отримує певну суму за пролікований випадок, а не відшкодування конкретних витрат на медикаменти, роботу лікарів, діагностику, тривалість перебування пацієнта чи енерговитрати.
Виникає умовний середньозважений показник, де дорожчі та дешевші випадки мають взаємно балансувати. Теоретично, НСЗУ може виплатити за одного пацієнта суму, що перевищує фактичні витрати, а за іншого – меншу. Головне, щоб загалом виплати покривали обидва випадки.
Проблема загострюється, коли цей баланс порушується через велику кількість складних випадків. Якщо фактична вартість багатьох випадків систематично перевищує надходження, лікарня змушена покривати різницю з інших джерел. Це особливо помітно під час складних операцій, тривалого стаціонарного лікування, а також у випадках, що потребують дорогих препаратів, численних обстежень чи залучення великої кількості медичного персоналу. Особливо гостро це відчувається у закладах, що працюють з пораненими військовими та цивільними, де часто виконуються реанімаційні заходи, діагностичні дослідження, підтримка життєдіяльності пацієнтів за допомогою апаратів ШВЛ.
Отже, дискусія навколо тарифів ПМГ зводиться до двох протилежних підходів. НСЗУ фокусується на фінансуванні сукупності випадків та їх середньозваженій вартості. Натомість лікарні та органи місцевого самоврядування вказують на випадки, коли виплати за певні види допомоги не відповідають реальним витратам, а дефіцит лягає на плечі медичних закладів або їх власників.
Це явище, відоме як “тарифні ножиці”, коли вартість лікування зростає через інфляцію медикаментів, зарплат та енергоносіїв, а державний тариф не встигає за цими змінами.
Порада від АіФ UA:
Ця інформація є надзвичайно важливою для розуміння реального стану фінансування української медицини. Знання про “тарифні ножиці” допоможе громадянам усвідомити, чому іноді виникають труднощі з отриманням певних послуг, та чому медичні працівники стикаються з обмеженими ресурсами. Це також є сигналом для держави про необхідність перегляду механізмів фінансування, щоб забезпечити якісну та доступну медичну допомогу для всіх українців.