10:36 сьогодні, 27 серпня 2026
Галицька Армія: Безпрецедентний Марш на Київ як Останній Шанс Державності
Серпень 1919 року ознаменувався критичним моментом для української державності. Незважаючи на окупацію Східної Галичини, на сході з’явився проблиск надії. Знекровлена Українська Галицька Армія (УГА) розпочала грандіозний похід на Київ, об’єднавшись із Армією Української Народної Республіки (УНР). Ключову роль у цій спільній операції відіграв І армійський корпус під командуванням генерала Антіна Кравса, якому судилося відкрити шлях до серця України. Спогади про цей похід сповнені як тріумфу, так і глибокого трагізму — від блискавичного визволення міст Поділля до фатальної втрати Києва.
Пропонуємо вашій увазі свідчення учасника київського походу, галичанина Корнія Купчанка. Оригінальна орфографія та правопис збережені. Матеріал підготував Данило Кравець — старший науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, доцент Львівської політехніки.
Передумови та Стратегічні Розбіжності
Перехід Українсько-Галицького війська через річку Збруч завершився 17 липня 1919 року. Відведене для відпочинку місце було настільки обмеженим, що понад 90 000 армії ледь вистачало простору, а завдяки ставленню місцевого населення, воїни мали змогу хоч якось вижити. Ситуація ставала критичною, адже більшовицькі сили стиснули фронт Дієвої Армії (Великої України) аж до Дунаївців (22 км на північний схід від Кам’янця), створюючи безпосередню загрозу для частин УГА.
У цей складний час генеральна булава УГА пропонувала зосередити основні бойові операції на південному напрямку з метою захоплення Одеси, а не Києва. Окрім військово-політичних міркувань, наголошувалося на географічному положенні Херсонщини: багатство регіону дозволило б спирати фланги армій на Чорне море та Дністер, маючи в тилу стратегічно важливий порт Одеси як вихід до світу та центр усіх тилових установ. Однак, слідуючи емоціям, а не розважливості та далекоглядності, великоукраїнське командування, оточене “високоосвіченими військовими експертами” та державними діячами, ухвалило рішення наступати на Київ.
Антін Кравс
Фото: uinp.gov.ua <p>Антін Кравс</p>
Бойові Дії та Визволення Міст
Після короткого зосередження військ у районі Деражня — Ялтушків — Заміхів — Курилівці Муровані, 1-й та 3-й Українські Галицькі корпуси розпочали наступ у північно-східному напрямку 6 серпня. Незважаючи на пригнічений моральний стан українських стрільців, зумовлений втратою батьківщини, злиднями, фізичними негараздами, нестачею одягу та взуття, несприятливим ставленням населення на Призбруччі та Поділлі, а також критичною нестачею боєприпасів (в середньому 20 набоїв на стрільця та 40 на гармату), перший натиск на більшовиків увінчався успіхом. Були зайняті Жмеринка (спільно з 6-ю Запорізькою дивізією), Браїлів (9 км на північний схід від Жмеринки) та Вінниця.
Ініціатива бойових дій повністю перейшла до українського командування.
Для координації завершальних бойових операцій під Києвом 28 серпня 1919 року було сформовано армійську групу генерала Кравса (з постійною комендатурою у місті Фастів). Того ж дня було зібрано 2-гу та 8-му бригади у групу отамана Віметаля (комендатура на станції Васильків).
29 серпня командатура армійської групи генерала Кравса висунула 1-й кінний полк та 10-ту бригаду на шлях Житомир — Київ у район Мотижин — Колонщина (18 км на схід від Ситняків). 6-та бригада, скориставшись звільненням Княжич та Загір’я 5-ю бригадою, досягла боєм Ігнатівки (23 км на захід від Києва). 5-та бригада, здійснивши фланговий наступ, паралізувала черговий потужний більшовицький удар по 8-й та 2-й бригадах і захопила бронепоїзд “Гандзя”.
Під час сильного ворожого наступу 8-ма бригада втратила позиції на схід від Кожухівки. Інші частинні атаки противника були відбиті. Водночас, II/2 курінь втратив Капличку (4 км на північ від Василькова), а запорожці залишили Бугаївку. Отаман Віметаль відвів загрожені курені I/2 та III/2 з-під Василькова на пагорби на південь і захід від міста. Він наказав повстанцям отамана Мордалевича вдарити на північний захід від Василькова, аби заскочити в тил ворога, що просувався до міста. Повстанці не виконали наказ належним чином, вели лише прицільний вогонь здалеку і зрештою відступили через Хутір Черкас на Велику Солтанівку. Для забезпечення цього напрямку та зв’язку з 2-ю бригадою, отаман Віметаль закликав II/8 курінь, який прикривав східні лісові ділянки. У контрнаступі, здійсненому того ж дня за значної підтримки 5-ї бригади, групі отамана Віметаля вдалося відновити позиції на схід від Кожухівки та Капличку. Вони навіть захопили Глеваху завдяки запеклому бою II/8 куреня, а 2-га бригада відновила контроль над Васильковом, який обороняли два ворожі полки піхоти та один кінноти. Ця бригада того ж дня зайняла Кожухівку. Три ворожі полки, що відступали на Глеваху, потрапили в повний полон до 5-ї та 8-ї бригад. Це стало результатом паніки, яка охопила ворога.
Київська міська дума, початок ХХ століття
Фото: wikipedia.org <p>Київська міська дума, початок ХХ століття</p>
Вирішальні Бої за Київ
Значення цих боїв за Київ було надзвичайно великим для більшовиків. До їхніх частин прибували Раковський та видатні комісари з Москви. Вони організовували мітинги, привозили спеціальні загони курсантів та частини китайців.
Наступного дня, 30 серпня, більшовики готували контрнаступ з лісів на північ від шляху Житомир — Київ. Для цього вони зосередили 6–8 тисяч найкращих військ з метою завдати рішучого удару з півночі на південь, захопити Ігнатівку та станцію Боярку, щоб, прикривши лівий фланг армійської групи генерала Кравса, врятувати Київ.
Українське командування вивело ситуацію з критичного стану, випередивши ворога власним наступом. Того дня 1-й кінний полк і 10-та Пластунська бригада зайняли Пластянку — Микуличин (у лісах за 15 км на північ від шляху Житомир — Київ) та захопили в полон розсіяних на південь більшовиків, яких оточили 6-та та 5-та бригади. Цей маневр зв’язав ворога і усунув грізну небезпеку, яка відчувалася навіть 6-ю бригадою. Проте ця бригада, після годинної артилерійської підготовки, прорвала опір ворога, захопила близько 900 полонених і два бронепотяги. Далі бригада разом з 5-ю бригадою витісняла залишки ворожих сил зі старих окопів, що тягнулися на 10 км навколо Києва, спираючись флангами на Дніпро. Так обидві бригади, ведучи останній бій під Святошином, досягли околиць Києва ввечері. За весь день вони захопили близько 5000 більшовиків, 2 бронепотяги, 4 броньовані автомобілі, одну важку батарею та значну кількість майна на станціях під Києвом.
Незважаючи на всі зусилля, більшовики не змогли протистояти розмаху українських галицьких прапорів, їхній відвазі та самопожертві, з якою сини України йшли з далекого заходу, з-під Хирова, щоб здобути святе місце — Київ.
Через Київ, вирвавши його з рук хижого москаля, галичани прагнули тріумфально повернутися до Львова.
О четвертій годині ранку 31 серпня перші найсильніші українські частини увійшли до Києва, щоб забезпечити його зі сходу та півночі для зайняття важливих позицій у місті. Відповідно до наказу командатури армійської групи, було зайнято: II/8 курінь — Думу, 1/8 курінь — склади й Цитадель, IV/8 курінь — Товарний Двір, II/2 курінь — Арсенал і Печерську Лавру, I/2 курінь — Дорожний міст, а частини Запорізького корпусу — залізничний міст на Саперній Слобідці.
Така дислокація мала залишатися протягом усього дня. Для урочистого входу до міста та святкування на Софійській площі було виділено лише по одному куреню та одній батареї з кожної бригади, дивізії. Парад мав відбутися під головуванням Начального Вождя Укр.-Гал. Армії генерала-хорунжого М. Тарнавського, у присутності командирів корпусів.
За весь час походу на Київ проводилася лише тактична розвідка. Через брак достатньої кількості кінноти та перевтому військ, українсько-галицьке командування не могло здійснити далекосяжну стратегічну розвідку. Незнання місцевих умов також призводило до того, що розвідувальні дані не завжди відповідали реальній ситуації, яка була б відома великоукраїнському командуванню.
Це важливе завдання покладалося на Штаб Головного Отамана. Зважаючи на те, що це керівництво навіть не висилало літаки для розвідки на Лівобережжі, стає зрозумілим, що за події після здобуття Києва не можна звинувачувати українсько-галицьке командування.
Леонід Перфецький. У відбитому Києві чорношличники скидають з будинку Думи російський прапор, 31 серпня 1919 року
Фото: wikipedia.org <p>Леонід Перфецький. У відбитому Києві чорношличники скидають з будинку Думи російський прапор, 31 серпня 1919 року</p>
Санітарний Стан, Харчування та Добича
Під час походу на Київ санітарні умови були належним чином організовані: поранених та хворих відправляли через бригадні лазарети до санітарних поїздів, які забезпечували сполучення між фронтом та стаціонарними лікувальними закладами у Жмеринці, Вінниці та Козятині.
Щоденні втрати становили в середньому 5 осіб на бригаду. Після зайняття Фастова втрати зросли, коли почав ширитися тиф, щоденно зменшуючи чисельність кожної бригади на 20 чоловік. За період з 7 по 31 серпня загальні втрати всіх трьох корпусів склали близько 2000 осіб.
Забезпечення військ продовольством здійснювалося таким чином: обом українсько-галицьким корпусам припільні командантури, що залишилися для заготівлі харчів у районі початкового зосередження, доставляли через корпусні та бригадні інтендантства продукти харчування: борошно, хліб, овочі, тютюн тощо. Сіль українсько-галицькі частини здобували у більшовиків і навіть допомагали нею Дієвій Армії та тиловим українсько-галицьким підрозділам. Для м’яса фронтові частини перевозили з собою живу худобу при обозних колонах.
Загальну добичу за час від зайняття Жмеринки можна оцінити приблизно у 6000 полонених, 2 батареї, 5 бронепоїздів, 4 броньовані автомобілі, 15–20 особистих броньованих автомобілів, 2 автодрезини, кілька десятків вагонів солі, боєприпасів, сукна, взуття, шкіри, мішків тощо.
Ще до зайняття Жмеринки помітно зростав пригнічений настрій. З кожною перемогою піднімався дух та надія на швидке повернення через Київ до Львова. Значною мірою цьому сприяло чудове ставлення населення Київщини до галицьких українців. На останньому етапі боїв під Києвом настрій досяг небаченого рівня самовідданості, яким ледь чи може похвалитися будь-яка армія. Почуття старшин і козаків при вигляді Києва важко описати. Цей момент назавжди залишиться незабутнім для щасливих учасників того періоду боротьби за визволення.
Взято з Купчанко К. Армійська група ген. Кравса в наступі на Київ. Календар “Червоної Калини” на 1923 р. Львів, 1922. С. 108–117.
- київ
- УГА
- читанка
Чому? Віталій Ляска
Детальніше
"Остання дефіляда" генерала Тарнавського (ВІДЕО)
Детальніше
Іноземці в українському війську: Німецький штаб Галицької армії
Детальніше
Вирватись з "трикутника смерті": Чортківська офензива Галицької Армії
Детальніше
"Москва повела проти Українців бактеріологічну війну". Тифний шпиталь УГА
Детальніше
“Через Київ на Львів!”: Галицька армія та визволення столиці України
Детальніше
“Інший Франко”. Фільм, який не подобається ні критикам, ні творцям
Детальніше
"Румуни хотіли старшин розстрілювати". Спогади про наступальну операцію УГА
Детальніше
"В сяйво вільного простору". Як летуни Галицької армії боронили небо над Україною
Детальніше
Порада від АіФ UA:
Ця стаття є цінним історичним свідченням про ключовий етап боротьби за незалежність України. Вона дозволяє глибше зрозуміти стратегічні виклики, героїзм військових та складні реалії того часу. Для українців, які цікавляться історією власної держави, це — цінний матеріал, що допомагає усвідомити витоки української державності та жертви, принесені заради її становлення.