Тиск на суддів: коли критика переходить межу законності
В Україні зростає кількість випадків, коли на суддів чинять тиск через інформаційні кампанії, активні блоги в соціальних мережах та маніпуляції. Юристи наголошують на важливості розрізнення між обґрунтованою критикою та протиправним втручанням у здійснення правосуддя.
Незалежність судової системи є одним із наріжних каменів демократичної держави, що гарантує справедливість. Однак саме суди часто стають об’єктом критики та спроб впливу з боку учасників процесів, політиків, медіа та громадськості. Сьогодні форми тиску на суд стають дедалі витонченішими: замість прямих погроз чи спроб корупції, частіше використовуються інформаційні кампанії, маніпуляції громадською думкою, масові скарги на суддів та дискредитація в соціальних мережах, як зазначає УНН.
Хоча Конституція України гарантує незалежність суддів, а будь-яке незаконне втручання в їхню діяльність заборонено, на практиці чітка грань між законною критикою та протиправним впливом на правосуддя часто розмивається.
Що вважається тиском на суд
Конституція України та Закон “Про судоустрій і статус суддів” прямо захищають незалежність та недоторканність суддів, забороняючи будь-який вплив на них. Закон наголошує, що суддя мусить здійснювати правосуддя вільно від будь-якого незаконного тиску чи втручання.
Проте, відсутність вичерпного переліку таких дій у законодавстві ускладнює їхню кваліфікацію. Під тиском може розумітися будь-яка дія, спрямована на спонукання судді до ухвалення певного рішення або створення умов, де суддя відчуває психологічний, політичний чи суспільний тиск.
Умовно всі методи впливу можна класифікувати так:
Інформаційний тиск
Останніми роками саме цей вид тиску став одним із найпоширеніших інструментів.
Це включає дискредитаційні кампанії через замовні публікації у ЗМІ, поширення неперевіреної або фейкової інформації про суддів, створення маніпулятивних відео, а також публікації, що формують у суспільства певне уявлення про майбутнє рішення ще до його винесення.
Суддя у відставці Олександр Ситников зазначає, що цей механізм застосовується все частіше.
“Замовні матеріали в засобах масової інформації – це дуже поширений інструмент останнім часом, який декому доволі ефективно допомагає. Ці матеріали впливають як на суддів, так і на громадську думку. Це зараз актуально”, – коментує юрист.
Маніпуляція аргументами та доказами
Олександр Ситников вказує, що під час судового процесу нерідко вдаються до маніпулювання доказами та аргументами, їх підміни.
Йдеться не про стандартне процесуальне відстоювання своєї позиції, а про свідоме викривлення фактів або нав’язування суду неправдивої версії подій.
Кампанії в соціальних мережах
Особливим видом сучасного тиску стали кампанії в соціальних мережах.
Бездоказові звинувачення судді в упередженості, створення образу “заангажованого суду”, публікація образливих мемів чи відео, які дискредитують суддю, можуть використовуватися для формування негативного суспільного ставлення ще до прийняття рішення.
На думку Ситникова, якщо такі твердження не підкріплені доказами, їх слід розглядати як тиск.
“Це, безумовно, можна вважати тиском, якщо він необґрунтований. Якщо ви маєте такі підозри – заявляйте відвід. Але для цього потрібні об’єктивні, а не суб’єктивні підстави”, – пояснює суддя у відставці.
Юрист підкреслює, що закон надає сторонам процесу процесуальні інструменти для захисту, зокрема інститут відводу судді. Використання натомість інформаційних кампаній свідчить не про бажання захистити права, а про спробу вплинути на суд позапроцесуальними методами.
Як приклад можна навести лікаря Віталія Русакова з одеської приватної клініки Odrex, якого обвинувачують у медичній недбалості, що призвела до смерті пацієнта. Він активно веде свій блог у соцмережах, створює меми на суддю та прокурорів, подаючи інформацію у вигідному для себе світлі. Ймовірно, він намагається створити в суспільній свідомості образ переслідуваної невинної людини, формуючи очікування виправдувального вироку.
Масові скарги до Вищої ради правосуддя
Ще одним інструментом тиску можуть бути скарги до Вищої ради правосуддя (ВРП) на суддів.
Саме по собі звернення до ВРП є законним правом кожної особи. Якщо поведінка судді дійсно містить ознаки дисциплінарного проступку, така скарга є цілком виправданою. Проте ситуація змінюється, коли подання скарг стає елементом організованої кампанії впливу.
Особливо небезпечними є випадки, коли одна зі сторін процесу закликає своїх прихильників через соціальні мережі масово надсилати скарги на конкретного суддю. Приміром, згаданий лікар Русаков у Facebook після відсторонення від посад закликав людей скаржитися на суддю, стверджуючи, що це нібито позбавляє їх доступу до медицини. Він також неодноразово згадував сторінку ВРП у своїх дописах щодо судового процесу.
“Шановні пацієнти, всі, хто очікував моєї допомоги як хірурга та ендоскопіста в Медичний дім Odrex, наразі я ще не зможу вам допомогти по цим спеціальностям, і це не моє рішення. Ви, за бажанням, маєте право оскаржити порушення свого права на медичну допомогу до Вищої ради правосуддя”, – написав Русаков.
На думку Ситникова, такий підхід можна розцінювати як психологічний тиск.
“Я це проходив ще у 2014–2015 роках. За рік у мене з’явилося 15 скарг. До цього я працював майже 20 років і майже не мав скарг. Це, безумовно, тиск”, – зауважив суддя у відставці.
За словами Ситникова, навіть якщо всі такі звернення виявляються безпідставними, суддя змушений витрачати значний час на підготовку пояснень, відповідей та участь у засіданнях ВРП.
“Це психологічно виснажує. Потрібно постійно писати пояснення, відповідати. І ти розумієш, що це не різні люди (скаржаться)”, – додав він.
Де проходить межа між свободою слова та тиском
Свобода слова гарантується Конституцією України та Європейською конвенцією з прав людини. Водночас Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що свобода висловлювань не є абсолютною і може бути обмежена, якщо такі висловлювання загрожують авторитету та неупередженості судової влади. Критика судового рішення після його ухвалення є допустимою.
Натомість інформаційні кампанії, спрямовані на формування бажаного результату ще до завершення розгляду справи по суті, можуть розцінюватися як спроба незаконного впливу на суд.
Українське законодавство передбачає кримінальну та адміністративну відповідальність за втручання в діяльність судових органів.
Зокрема, стаття 376 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за втручання в діяльність судових органів. Йдеться про будь-який незаконний вплив на суд чи суддю з метою перешкодити виконанню службових обов’язків або домогтися ухвалення неправосудного рішення.
Незалежність судової влади залежить не лише від законодавчих гарантій, а й від готовності держави ефективно реагувати на нові форми втручання у здійснення правосуддя. Адже право сторін на захист своїх інтересів не повинно перетворюватися на право впливати на суд поза процесом, а свобода слова не повинна ставати інструментом тиску на правосуддя.
Порада від АіФ UA: Розуміння відмінностей між законною критикою та протиправним тиском є важливим як для громадян, так і для представників судової системи. Знання про нові форми втручання допомагає захистити незалежність правосуддя.