Іван Франко відпочиває: Яскраві моменти відпустки в Криворівні

11:28, 13 серпня 2026

Коли на початку XX століття Карпати почали активно забудовуватися пансіонатами, село Криворівня дивом уникло цієї долі – сюди не проклали залізницю. А відсутність зручного транспортного сполучення, як виявилося, привабила найбільш відданих шанувальників. Все завдяки Олені Майковській, дружині етнолога Володимира Гнатюка. Під час одного з відпочинків у цьому мальовничому куточку, вони були настільки вражені красою місць, що наступного разу Олена запросила до себе Ольгу Франко, дружину видатного Івана Яковича. Згодом, сам Франко порадив це село Михайлові Грушевському, і відтоді Криворівня стала улюбленим місцем відпочинку багатьох українських класиків.

Ірина Пустиннікова

журналістка, краєзнавиця, дослідниця історії туризму

Детальніше

На “польському” березі Черемошу

Вперше Іван Франко ступив на криворівнянську землю влітку 1900 року. Його приїзд був нетривалим: він привіз сюди своїх дітей та дружину, поселивши їх у оселі місцевого жителя Проця Мітчука-Цілюка, що розташовувалася на правому березі Чорного Черемошу. До села вони дісталися фірою, яку надавав місцевий мешканець Микола Джурак. Хоча якийсь шляхтич Баворовський запропонував письменнику скористатися власним фіакром, Франко відмовився, висловивши бажання подорожувати серед гуцулів та спілкуватися з ними. Повноцінний відпочинок Каменяр розпочав наступного року, і відтоді проводив тут майже кожні літні канікули. Загалом, він відвідав це гуцульське село дванадцять разів.

Більшість відпочивальників (“холерників”), які обирали Криворівню для оздоровлення, оселялися на лівому, так званому “польському” березі річки. Правий же, буковинський, мав назву “волоський”. Протягом перших років Франко зупинявся у господаря Мітчука, якого знали як знахаря. Він допомагав людям і тваринам, читав апокрифічні молитви, лікував травами та вовною від поліартриту. Вдячний за ці послуги, Франко допоміг Мітчуку з придбанням земельної ділянки. Одного літа Каменяр проживав у хаті Петра Потяка. Пізніше його улюбленим місцем перебування стала простора смерекова хата різьбяра, фотографа-аматора та знахаря Василя Якіб’юка, що знаходилася у присілку Ясенів Горішній. Франко завжди привозив подарунки для господарів, а поза сезоном підтримував з ними зв’язок через листування. У будинку Мітчука також зупинявся Михайло Коцюбинський. Він настільки захопився Гуцульщиною, що навіть намагався опанувати місцеву говірку.

Чорний Черемош у Криворівні, 1930-і роки

Фото надала авторка <p>Чорний Черемош у Криворівні, 1930-і роки</p>

Гуцули дивувалися невтомності Франка: він лягав спати пізно, а вставав рано. Майже щоранку він вирушав у гори на збирання грибів, часто у супроводі місцевих дітей, яким розповідав казки. Повертаючись з повною корзиною, він вигукував: “Гоп, гоп!”. Однак, селяни дивувалися його “трофеям”, адже в Карпатах грибами вважали виключно білі, інші види вони не збирали.

Іноді вранці Франко диктував свої твори: статті, листи, вірші. Переписували їх його сини Андрій і Петро, або ж майбутній письменник Роман Завадович. Після смерті Андрія, у цій роботі допомагав Микола Якіб’юк, син господаря оселі. У гарну погоду Франко сидів у розкладному кріслі під явором за хатою, або ж на сусідній скелі, де для нього встановили лавицю. Згодом він знову вирушав до річки, де на нього чекали друзі. Часом письменник вирушав до села Жаб’є за покупками, долаючи шість кілометрів пішки.

Більше про Івана Франка у спецвипуску “Локальної історії”

Купуйте журнал в онлайн-крамниці видавництва

Автограф на Писаному Камені

Іван Франко дослідив усі навколишні гори. Його донька Ганна згадувала про похід до Довбушевої печери: “Ми йшли вузькими стежками, перетинали високі гори й темні провалля, оминали бурхливі потоки й гірські озера, що таємно та зловісно виблискували в місячному світлі серед високих смерек. Коли ми дісталися знаменитих печер, були виснажені та голодні. Привітні вівчарі запросили нас до колиби, пригостили надзвичайно смачною кулешею з густим молоком та овечим сиром (будзом). Після вечері ми полягли спати. З одного боку нас захищала покрівля, з іншого – вогнище, яке наповнювало наше пристановище димом і приємним теплом. Тато ще довго сидів з вівчарями, слухаючи їхні історії”.

Діти постійно просили зупинитися, щоб відпочити, напитися холодної води чи перекусити. Франко ж наполягав на одному довшому привалі, вважаючи, що це ефективніше відновлює сили. На найвищій скелі Писаного Каменя він знайшов рідкісний вид папороті та запропонував родині спробувати її солодке коріння. Син Тарас пригадував: “Ми їли й смакували, не могли відірватися, а тато за той час вивчав написи, оглядав чудові краєвиди, вивчав географічну карту, яку мав із собою один зі знайомих туристів, спілкувався з товариством і розповідав щось веселе, бо туристи раз у раз сміялися”.

Гуцулки у селі Криворівня, 1930-ті роки

Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe <p>Гуцулки у селі Криворівня, 1930-ті роки</p>

Саме тодішні скелі були всіяні “автографами” відвідувачів. Франко також залишив свій підпис. Одного разу група з шістнадцяти осіб вирушила до Писаного Каменя. Майже всі взяли з собою валізи, які везли на возі. На нього можна було сісти, якщо хтось дуже втомився. З вершини відкривалися захопливі краєвиди: Іван Якович показував співмандрівникам Снятин на горизонті.

У похід на гору Піп Іван Чорногірський провідниками обрали досвідчених гуцулів. Жінки та діти подорожували верхи на конях. Тарас Франко описував: “Перший “привал” був у Жаб’є, дехто накупив у крамницях ковбаси, консервів, шоколаду, цукерок. Батько йшов легко, майже не втомлюючись, але на сонці пітнів. Ідучи по рівному, він розмовляв, коли ж піднімався вгору, йшов мовчки, навіть осторонь товариства, щоб не морочити йому голову запитаннями. Палиці він зазвичай не носив, взуття мав легке, як гуцульські постоли, на травистих стежках і в лісі йшов босоніж”. Компанія ночувала біля ватри просто неба, на підступах до вершини. Петро Франко продовжував: “На другий день, під час сходження на шпиль, досить крутий, у деяких членів товариства пішла кров з носа, і вони не могли йти далі. На самому шпилі стоїть скеля дивної форми, схожа на постать священика в рясі – звідси й назва гори. Там усі добре відпочили й намилувалися видами навколишніх гір”.

Рятівне чуркало

Іван Франко з великою увагою розпитував гуцулів про їхнє життя. Особливо йому подобалося слухати легенди про Олексу Довбуша, хоча він не ставився до них як до реальних подій. Микола Потяк згадував: “Я записував пісні, які тільки знав, і віддавав їх Франкові або Гнатюкові. А Коцюбинський завжди мене випитував про мавок, лісовиків і ворожбитів. Одного разу я спитав Франка, навіщо йому ті пісні, і він мені відповів: “Через ваші пісні й приказки я хочу зрозуміти вас і ваше життя. А тоді буду про вас писати””. Франко відмовив Миколу від думки емігрувати до Америки. Вечорами, за сприятливої погоди, письменник захоплювався риболовлею: у Черемоші та сусідніх струмках водилися гольці, форель, марена. Йому не потрібні були вудки: він витягав пстругів (форель) руками з-під річкового каміння.

Майже всі, хто мав нагоду зустрітися з ним у Криворівні, згадували про його скромність. Михайло Косоріс, який прожив із Франком в одній хаті два тижні, розповідав: “Коли я увійшов до кухні, то побачив за великим кухонним столом у кутку якусь людину, що, спершись на лікоть, тримала книжку і справляла враження, ніби вона з ласки потрапила під чужий дах і намагалася бути якомога менш помітною. Коли мене пізніше покликали на підвечірок, ця людина сиділа за столом у їдальні, а біля неї – гімназист з відзнаками учня восьмого класу, з блідим, невиразним обличчям, з рідким рудим волоссям довкола бороди та над верхньою губою. Лише тоді я впізнав, що це Франко, а учень – це його старший син Андрій”.

Володимир Гнатюк (сидить посередині) з родиною у Криворівні, літо 1910 року

Фото: надала авторка <p>Володимир Гнатюк (сидить посередині) з родиною у Криворівні, літо 1910 року</p>

Коли Франка почала турбувати хвороба, він шукав полегшення в гірських джерелах. Літературознавець і перекладач Михайло Мочульський писав: “Він мочив свої хворі руки в гуцульському чуркалі (джерелі), вірячи, що в ньому розмотуються “дроти” з його рук. А оскільки “дроти” були на руках тисячеметрові, поет тішив себе думкою, що звільнення його рук настане нескоро, але таки прийде. Проте бажаний день волі для його великого духу не настав, руки й далі були обмотані тисячеметровим дротом, демони продовжували мучити бідну душу поета, а він марнів і марнів”.

Письменник Денис Лук’янович передав діалог Коцюбинського та Франка.

“— А я радий вам сказати, пане докторе, що ви сьогодні, як бачу, почуваєтеся краще, — говорив Коцюбинський.

— Так, краще, нині я довше мочив руки в Мітчуковому чуркалі, а вода, каже мій Якіб’юк, дуже допомагає.

— Хай здорові будуть ті працьовиті руки, хай будуть дужі за те, що обладнали чуркало.”

Хата Василя Якіб’юка у Криворівні

Фото: з фондів Музею Івана Франка <p>Хата Василя Якіб'юка у Криворівні</p>

Параска Харюк, яку в селі знали як Паліїху, майже через пів століття згадувала: “Франко завжди ходив, заклавши руки за спину, і вони йому тряслися”. Письменник бував у неї вдома, тримав на колінах її дітей, слухав оповіді про те, як її предки-опришки в молодості носили її на руках. Коцюбинський ж зупинявся у її сусіда Петра Мойсейчука. Паліїха приносила літераторам глечик з молоком. Коли Франко сидів неподалік її хати і читав, вона виносила йому варені яйця, бринзу та гуслянку. “Сидів зі мною, розпитував про гори, про життя людей. Любив сидіти на камені неподалік моєї хати, а в джерельці мочив свої хворі руки”.

Дві таблиці, один музей

Святкування ювілею Івана Франка у Криворівні, 1926 рік

Фото зі сторінки Franciszek-Andrzej Magda у Facebook <p>Святкування ювілею Івана Франка у Криворівні, 1926 рік</p>

Влітку 1914 року Каменяр прибув до Криворівні у товаристві чотирнадцятирічного Здислава, сина Целіни Журковської, в яку був нерозділено закоханий протягом трьох десятиліть. У день його виїзду росіяни зайняли Львів. Після цього письменник більше не бував у Карпатах. Ще у 1926 році на камені, де він любив відпочивати, встановили меморіальну таблицю. Невдовзі вона зникла, а радянська преса звинуватила у її знищенні нацистів. Таблицю знайшли випадково у 1960-х роках, коли після сильної негоди Чорний Черемош вийшов з берегів і затопив кілька ділянок. Водночас, народний майстер Іван Марусяк виготовив копію. Оригінал зберігається в музеї, а копію розмістили на зовнішній стіні.

За радянських часів у Криворівні відпочивали Дмитро Павличко, Платон Воронько, Андрій Малишко, Михайло Стельмах. Екскурсії місцями, пов’язаними з Франком, для літераторів проводив тодішній голова сільради Михайло Бойканюк. Будучи маленьким хлопчиком, він кілька разів ходив з Іваном Яковичем по гриби.

У 1940 році біля сільської школи встановили пам’ятник Каменяреві. Через 12 років поруч із хатою Василя Якіб’юка з’явився бюст Франка. Ще за рік у тій самій оселі відкрили літературно-меморіальний музей. Господар зберігав чимало рукописів свого гостя, але вони зникли під час Другої світової війни. На початку 2000-х років музей розширили, додавши виставкову залу. Там представлено багато картин та архівних світлин. За дерев’яними дверима з написом “Кімната, в якій працював Франко” прихована гарна гуцульська піч, складена з косівських сюжетних кахлів XIX століття. Втім, Іван Якович цієї печі не бачив: її перенесли з іншого обійстя. На стіні біля вікна висить невеликий різьблений гуцульський топірець, виготовлений та подарований Каменяреві господарем хати. Серед автентичних речей – невеличкий столик, ліжко, настінний годинник, посуд, лава та канапа біля столу. Згадана вище довгожителька Параска Харюк подарувала музеєві миску.

Тут намагаються вшанувати пам’ять усіх видатних особистостей, які відвідували ці місця: від Коцюбинського та Кобилянської до Параджанова та Миколайчука. Скромний Франко, зважаючи на свій характер, на таке б не скаржився – адже саме завдяки йому всі ці митці з’являлися у Криворівні.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!

• іван франко
• карпати
• мандри

“Отечествами Бог не обділив”. Як українці перетинали імперський кордон на Збручі

Детальніше

“Інший Франко”. Фільм, який не подобається ні критикам, ні творцям

Детальніше

Нагуєвичі. Золота галицька провінція

Детальніше

“Будуємо нагробник Франкові!”

Детальніше

Як українські інтелектуали відпочивали в Карпатах понад 100 років тому

Детальніше

Довгий останній шлях Івана Франка

Детальніше

Кохання без міфів. “Локальна історія” та “Дім Франка” запускають спільний подкаст про Івана Франка

Детальніше

До світла з Франком. Галина Пагутяк

Детальніше

“Не обійшлося без інцидентів”. Газета “Діло” про відкриття пам’ятника Іванові Франку на Личакові

Детальніше

Порада від АіФ UA: Ця стаття – чудова можливість зануритися в історію відпочинку українських класиків у Карпатах. Вона допоможе краще зрозуміти контекст їхньої творчості та відкриє маловідомі факти з життя видатних постатей. Особливо цінною є інформація про музей Івана Франка в Криворівні, яка може стати чудовим орієнтиром для планування майбутніх подорожей.

Джерело