Аляска 2025: Рік потому – мир так і не запанував, Україна знову простягає руку допомоги
Саміт, що відбувся у серпні 2025 року між президентом США Дональдом Трампом та главою кремля володимиром путіним, не призвів до омріяного припинення вогню чи укладання мирної угоди. Минув рік, а бойові дії продовжуються, і Україна знову звертається до Сполучених Штатів із новими пропозиціями.
15 серпня 2025 року на американській військовій базі Елмендорф-Річардсон, що на Алясці, відбулася зустріч президента США Дональда Трампа та глави кремля володимира путіна. Цей саміт, що проходив в Анкориджі, розглядася як потенційна можливість кардинально змінити хід російсько-української війни. У Вашингтоні сподівалися на припинення вогню, Москва ж отримала тривалу переговорну сесію на найвищому рівні зі Сполученими Штатами, тоді як Київ та європейські столиці намагалися запобігти ухваленню рішень щодо України без її участі.
Минув рік. Війна не завершилася, припинення вогню не досягнуто, а питання територій, гарантій безпеки та механізмів деескалації залишаються предметом дипломатичних торгів. Більше того, у серпні 2026 року Україна знову подає американським посередникам пропозиції щодо мирного врегулювання, а Вашингтон вкотре прагне переконати Москву перейти від формальних контактів до реальних домовленостей.
У річницю зустрічі на Алясці УНН аналізує, якими були очікування від саміту Трампа і путіна, які наслідки він мав і чому дипломатичний прорив так і не перетворився на мир.
Аляска як ставка Трампа на особисту дипломатію
Перед зустріччю в Анкориджі лідер США Дональд Трамп неодноразово висловлював переконання, що безпосередній діалог із володимиром путіним може зрушити мирні переговори з місця. Саміт мав стати практичною перевіркою цієї тези.
Для путіна сам факт проведення зустрічі був вагомим політичним здобутком. Після років міжнародної ізоляції, численних санкцій та скорочення контактів російського керівництва із Заходом, глава кремля отримав повноцінний саміт із президентом США на американській території.
Символізм зустрічі відчувався ще до початку переговорів. Трамп особисто привітав путіна після його прибуття на Аляску. Глава кремля отримав урочистий прийом, а кадри рукостискань та спільних кроків лідерів двох держав червоною доріжкою миттєво облетіли світові ЗМІ.
Однак, за дипломатичним протоколом, прихованою залишалася значно складніша політична гра.
Дональд Трамп прибув на Аляску з надією, що переговори допоможуть досягти припинення бойових дій. Натомість володимир путін прагнув обговорити не лише припинення вогню, а й ширшу угоду, яка враховувала б російські територіальні претензії та майбутній статус України.
Переговори тривали близько трьох годин. Після них президенти виступили перед журналістами, проте не оголосили ані про припинення вогню, ані про мирну угоду. путін охарактеризував розмову як конструктивну та заявив про атмосферу взаємної поваги.
Угоди немає, або Перший “холодний душ” після саміту
Після переговорів Трамп визнав, що досягти остаточної домовленості не вдалося. Саміт завершився без підписання будь-якого документа, який би зобов’язував росію припинити бойові дії.
Проте, сама логіка американської дипломатії після зустрічі на Алясці зазнала змін. До цього одним із ключових завдань Вашингтона було досягнення припинення вогню як попереднього кроку до переговорів. Після розмови з путіним Трамп почав наголошувати на необхідності одразу рухатися до комплексного мирного врегулювання.
Агентство Reuters того часу зазначало, що така зміна стратегії була вигідною для офіційної москви. Росія тривалий час виступала проти безумовного припинення вогню, побоюючись, що це може заморозити фронт без вирішення політичних та територіальних питань на її умовах. За даними агентства, серед вимог кремля було виведення українських військ з окупованих частин Донбасу в обмін на заморожування лінії фронту на інших напрямках. Україна послідовно відкидала такі пропозиції.
Тому для кремля зустріч на Алясці, попри відсутність підписаних документів, мала важливий дипломатичний результат. росія отримала можливість обговорювати з Вашингтоном власні умови майбутнього політичного врегулювання.
Не дивно, що російські політики після саміту відкрито називали його успіхом москви. Водночас, навіть у російських провійськових колах відзначали очевидну проблему: вражаючі кадри з Аляски жодним чином не вплинули на появу чіткого та дієвого механізму завершення війни.
Як Україна і Європа терміново включилися у гру
Для України ключовим ризиком саміту на Алясці була перспектива того, що дві великі держави визначатимуть параметри завершення війни без прямої участі Києва. Саме тому українська дипломатична активність різко посилилася після зустрічі.
Вже 18 серпня 2025 року президент України Володимир Зеленський прибув до Вашингтона. Разом із ним до Білого дому приїхали лідери та високопосадовці низки європейських країн і НАТО. Ця зустріч мала на меті продемонструвати, що будь-яка майбутня домовленість вимагатиме участі України та її європейських союзників.
Тоді з’явилася ще одна важлива надія: на можливість особистої зустрічі Зеленського і путіна, після якої до переговорів мав би знову долучитися Трамп. Білий дім 19 серпня повідомляв, що американський президент працює над організацією двосторонньої зустрічі Зеленського та путіна, а згодом – тристороннього формату за участю США.
На папері дипломатична схема виглядала логічно: Трамп відкриває переговорний канал із кремлем, Україна та європейські партнери узгоджують свої позиції з Вашингтоном, після чого сторони переходять до прямих переговорів про завершення війни. Але саме ця частина плану не спрацювала.
Гарантії безпеки як найбільша обіцянка, яка пережила перемовини на Алясці
Одним із найважливіших наслідків дипломатичного процесу стало повернення питання гарантій безпеки для України в центр переговорів. Для Києва це принципово: припинення бойових дій без чіткого механізму, який унеможливить або суттєво ускладнить новий російський напад, може стати лише короткою паузою між двома етапами війни.
Після переговорів у Вашингтоні США та європейські партнери активніше почали обговорювати модель таких гарантій. Але й через рік вони залишаються лише пунктом у плані майбутнього врегулювання конфлікту.
У червні 2026 року Європейська рада знову підтвердила готовність ЄС та держав-членів долучитися до “надійних і переконливих” гарантій безпеки для України, зокрема через “коаліцію охочих” та у співпраці зі Сполученими Штатами. Серед можливих елементів згадувалися довгострокова підтримка обороноздатності України та моніторинг потенційного припинення вогню.
Сам факт того, що влітку 2026 року союзники все ще обговорюють майбутній механізм контролю за припиненням вогню, добре ілюструє розрив між очікуваннями серпня 2025-го та реальністю через рік.
Війна, яку дипломатія не зупинила
Найпростіший спосіб оцінити ефективність саміту на Алясці – подивитися на карту бойових дій. Адже через рік після зустрічі двох президентів бойові дії в Україні тривають.
У 2026 році фронт не перетворився на статичну лінію розмежування. Російські війська продовжують наступальні операції, Україна проводить контратаки та завдає ударів по військовій та паливно-енергетичній інфраструктурі рф.
За словами президента України Володимира Зеленського, протягом 2026 року українські сили повернули під контроль 745 квадратних кілометрів території та 26 населених пунктів. Незалежний проєкт DeepState підтвердив повернення Україною контролю над 19 населеними пунктами та витіснення російських сил ще на низці ділянок. Водночас росія продовжує тиск на Донеччині, контроль над якою залишається однією з ключових вимог москви.
Війна дедалі більше виходить за межі безпосередньої лінії фронту. Україна систематично атакує російську нафтову інфраструктуру. Один із таких ударів у серпні 2026 року вивів з ладу Орський нафтопереробний завод, ремонт якого, за оцінками російської сторони, може тривати місяцями.
Паралельно противник продовжує дронові та ракетні атаки на українські міста, енергетичну та портову інфраструктуру.
Попри це, 13 серпня 2026 року стало відомо, що Київ запропонував москві окреме перемир’я в Чорному морі та припинення ударів по цивільних об’єктах. Сам факт появи такої пропозиції напередодні річниці саміту на Алясці є показовим: навіть обмежене секторальне перемир’я через рік все ще потребує окремих переговорів.
Тиск на росію також нікуди не зник
Ще однією надією напередодні зустрічі Трампа з путіним на Алясці було припущення, що особисті переговори двох президентів можуть поставити кремль перед вибором: домовленість або різке посилення американського економічного тиску. Однак санкційний тиск на росію не лише не зник, але й посилився.
Так, у серпні 2026 року Сенат США 86 голосами проти 11 підтримав масштабний санкційний законопроєкт щодо росії та Ірану. Документ, серед іншого, надає президенту можливість запроваджувати високі мита проти держав, які продовжують масово купувати російські енергоресурси. Його подальша доля залежить від Палати представників. Одночасно у Конгресі лунає критика адміністрації Трампа через недостатнє застосування санкцій проти структур, які допомагають росії обходити вже чинні обмеження.
Тобто, економічний примус, який рік тому розглядали як альтернативу дипломатичній угоді, сам став частиною тривалого міжнародного процесу.
Що залишилося від домовленостей на Алясці через рік
Називати саміт 15 серпня 2025 року абсолютно безрезультатним було б надто спрощено. Він відновив прямий політичний канал зв’язку між президентом США і главою кремля, після нього різко активізувалися консультації Вашингтона з Україною та Європою, а питання гарантій безпеки для України стало одним із центральних елементів переговорів про можливе завершення війни.
Головний критерій був значно простішим: Аляска мала наблизити припинення війни, проте цього так і не сталося.
Наразі в Україні немає всеосяжного припинення вогню. Немає мирної угоди. Немає узгодженого компромісу щодо територій. Немає запущеного механізму післявоєнних гарантій безпеки. І немає ознак того, що фундаментальна суперечність між позиціями Києва та москви подолана.
11 серпня 2026 року президент України Володимир Зеленський повідомив, що держава передала американським переговорникам нові пропозиції щодо завершення війни. Президент знову наголосив, що США можуть наблизити мир двома шляхами: посиленням української протиповітряної оборони та збільшенням тиску на росію. Американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер готуються до нових контактів із Києвом та москвою.
Це при тому, що у серпні 2025-го світ очікував, чи зможе одна особиста зустріч Трампа з путіним запустити процес завершення найбільшої війни в Європі з часів Другої світової.
У серпні 2026-го американські посередники знову курсують між столицями, Україна знову формулює пропозиції, росія знову не демонструє готовності відмовитися від ключових територіальних вимог, а союзники знову обговорюють, як поєднати дипломатію з військовим та економічним тиском. Аляска виявилася не точкою завершення війни і навіть не початком швидкого мирного процесу. Вона стала моментом, коли дипломатія повернулася на найвищий рівень, але водночас продемонструвала межі персональної дипломатії: зустріч президентів здатна відкрити переговори, проте не здатна сама усунути причини, через які сторони не погоджуються на умови миру.
Нагадаємо
Кількома днями раніше заступник представника США в ООН Ден Негреа заявив, що Вашингтон продовжить підтримувати переговори для завершення війни.
Порада від АіФ UA:
Ця новина підкреслює складність та довготривалість дипломатичних процесів у врегулюванні масштабних конфліктів. Вона показує, що навіть саміти на найвищому рівні не завжди призводять до миттєвих результатів. Для українців ця інформація означає, що боротьба за мир та безпеку продовжується, і важливо залишатися поінформованими про поточні дипломатичні зусилля та шляхи їхньої підтримки. Зокрема, згадка про пропозиції Україні щодо посилення ППО та тиску на агресора наголошує на важливості військової та економічної підтримки з боку партнерів.