08:48, 29 квітня 2026
Здійнятися на легендарну гору Високий Бескид сьогодні зовсім нескладно. Доладна ґрунтова дорога, що проходить крізь мальовничі лісові пейзажі та долину, джерела з питною водою, місця для відпочинку, вказівники та інформаційні стенди — все це робить підйом доступним для людей різного віку. Щороку тисячі українців вирушають сюди, щоб вшанувати пам’ять українських січових стрільців, які полягли 110 років тому у битві проти російських військ. Традиційно, 8-11 травня, на Маківку прибуває молодь з організації “Спадщина”. Ці люди з кінця 1980-х років одними з перших почали відновлювати забуті могили січових стрільців, а на місці сучасного меморіалу встановлювали перші, ще березові, хрести. Саме тоді зародилася традиція щорічних таборів на Маківці.
Олександра Бодняк
журналістка
Детальніше
Відкриття сезону
У таборі панує тиша, адже триває “тиха година”. Через дощову погоду більшість учасників перебуває у наметах. Наметів небагато, оскільки негода дещо скоригувала плани, як розповів один зі старшин табору, Юліан Гончар, позивний “Черес”. Оскільки табір триває вже третій день, а на Маківці вдень іде дощ, а вночі бувають заморозки, то старші члени “Спадщини”, які вже відійшли від активної діяльності, від’їхали.
Друг “Черес” запрошує нас до великого намету, де відпочивають “джури” — виховники табору. Вони діляться своїми спогадами про те, чому вже 10-15 років поспіль приїжджають на Маківку. Колись вони були учасниками, а тепер — старшими наставниками.
Юліан Гончар на псевдо “Черес”
Усі фото Надії Марченко <p>Юліан Гончар на псевдо "Черес"</p>
— Табір на Маківці є відкриттям сезону таборувань для “Спадщини”, — ділиться Софія Бас, позивний “Надея”. — Це наш найкоротший табір, але він якнайкраще дозволяє зануритися як в атмосферу організації, так і в історичні події, що відбувалися тут. Для багатьох “спадщанців” цей табір став першим, і саме після нього вони долучилися до організації на постійній основі.
Учасники табору називають його історично-робочо-розважально-патріотичним. До початку повномасштабного вторгнення сюди приїжджало понад 100 членів організації. Серед них були як ті, хто стояв біля витоків “Спадщини” у 1988 році, наприклад, Андрій Парубій (позивний “Вовк”, політик) та Василь Рожко (позивний “Орлик”, голова ГО “Тустань”), так і ті, хто тільки починав свій шлях. З початком великої війни багато членів організації стали на захист України або займаються волонтерською діяльністю.
Табір на Маківці
<p>Табір на Маківці </p>
Хоча старших членів організації в таборі зараз небагато, вони присутні через своїх дітей, як зазначає Галина Козяк, позивний “Громовиця”.
— Зараз буває, що до табору приїжджає кілька дітей з однієї родини, навіть якщо батьки вже не такі активні в організації. Це діти друзів, племінники, двоюрідні брати та сестри інших учасників. Можна сказати, що ми маємо певну родинну тяглість. Це не означає, що ми закрита організація, ми раді кожній дитині. Просто “сарафанне радіо” — наш найкращий спосіб залучення нових членів, — підкреслює “Громовиця”.
Детальніше про Українських січових стрільців читайте у журналі “Локальна історія”
Замовити журнал можна в онлайн-крамниці
Що таке “Спадщина”
Організація української молоді “Спадщина” фокусується на патріотичному вихованні молоді, і, на думку її членів, таборування є одним із найефективніших механізмів для досягнення цієї мети.
— Таборування набагато сильніше захоплює та залучає дітей і молодь, ніж, наприклад, зустрічі та лекції у Львові чи навіть виїзди на звичайні бази відпочинку, — пояснює Богдан Яворівський, позивний “Борода”.
— Я пригадую себе в ранньому підлітковому віці. Коли формується особистість, дуже хочеться бути частиною колективу, чогось більшого. “Спадщина” — це ідеальний варіант, на мою думку, адже це спільнота свідомих, прогресивних однолітків, які поділяють спільні цінності та патріотичну позицію, — додає “Надея”.
Софія Бас на псевдо “Надея”
<p>Софія Бас на псевдо "Надея"</p>
“Громовиця” розповідає, що вперше побувала в таборі на горі Маківка у 13 років. Завдяки цьому досвіду, як вона зазначає, вже в підлітковому віці вона усвідомила те, що, на жаль, досі незрозуміле для багатьох українців.
— Зараз я дуже чітко розумію, що відбувається в Україні та чому. Коли таке розуміння має 13-річна дитина, то, на мою думку, це шлях до побудови кращого суспільства. Ці діти цікавляться своєю історією, історією інших країн. Вони усвідомлюють, якою хочуть бачити свою країну і як цього досягти. Вони вже не належать до тих, хто дозволить іншим вирішувати за них, — пояснює Галина Козяк.
Велика гра
— Табір розпочинається з містерії на пантеоні: смолоскипи, багаття. Ми згадуємо імена та вік січових стрільців, які полягли тут. Це була молодь, багато хто з наших юнаків приблизно такого ж віку. Це дає можливість відчути історичну перспективу, — каже Юліан Гончар.
Головною подією табору є “Велика гра”. Учасників ділять на дві команди — січових стрільців та “червоних”, і вони відтворюють історичний бій. Мета гри — захопити прапор протилежної команди. Також потрібно зірвати з противника якомога більше наліпок, що символізують погони. Зазвичай ця гра відбувається вночі.
— Коли діти та юнаки переживають події на власному досвіді, вони надовго запам’ятовують ці моменти. Наприклад, нічна гра, що проходила в мороз, — згадує “Борода”.
Традиційна таборова ватра
Фото: з архіву організації “Спадщина” <p>Традиційна таборова ватра</p>
— Відтворення історичного бою — це своєрідний вишкіл, приклад відданості Україні, який ми прагнемо бачити в сучасній молоді, — додає “Черес”.
Гора Маківка оповита численними легендами. Одна з них розповідає про те, як січових стрільців, у яких закінчилися набої, оточили російські війська. Раптом у лісі з’явилася біла тінь, і ворожий вогонь стих. На світанку українські воїни побачили, що ворогів хтось загриз. За переказами, в лісі бачили білого вовка.
— Вночі учасники по черзі охороняють табір протягом двох годин. Часто можна почути вигук “Білий Вовк!”. Вони проживають цю історію, і вона надовго закарбовується в пам’яті, — розповідає “Черес”.
Ігрові відтворення бою січових стрільців, легенди, пов’язані з Маківкою, та містерія з багаттям дають молоді відчуття причетності до подій, що відбувалися понад століття тому. Вони відчувають себе прямими нащадками тих юних воїнів, яким завдячують своїм сучасним життям.
“Спартанець”
Тиха година добігає кінця, і дощ трохи стихає. Перед наметами шикуються діти та підлітки. Старші мають розповісти їм про подальшу програму на день. У таборі присутні майже 40 учасників.
— Це небагато, але це чесна праця, — жартує “Громовиця”.
Раптом усі діти починають скандувати: “Спар-та-нець! Спар-та-нець!”. Це означає, що хлопець з таким позивним запізнився на шикування, тому інші спонукають його швидше зайняти своє місце в строю.
З намету вибігає юнак у розстібнутій куртці, взувши лише один черевик, а другий намагаючись натягнути на ходу.
Молодші учасники слухатимуть лекції в ігровій формі та займатимуться малюванням. Старші ж за 15 хвилин вирушать до пантеону, а потім — на вершину Маківки. Незважаючи на дощ, у таборі дотримуються встановленого розкладу.
Чергові розпалюють вогонь на кухні, щоб приготувати вечерю
<p>Чергові розпалюють вогонь на кухні, щоб приготувати вечерю</p>
Позивні “спадщанців” запозичені з традиції УПА. Їхня особливість полягає в тому, що один позивний зберігається протягом усього життя. Однак, недостатньо просто обрати собі друге ім’я, його потрібно ще заслужити, довівши свої щирі наміри.
— Коли тобі 13 років і ти обираєш позивний “Громовиця”, то одразу прагнеш бути сильною та витривалою, — ділиться Галина Козяк.
Рівні членства в організації — “жовтяки”, “юнацтво”, “джури”, “козаки” — походять з бойового гопака, як розповідає Юліан Гончар. Структура організації, що складається з “oїв” (а за наявності більшої кількості учасників — “куренів”), також базується на козацькій традиції.
“Жовтяки” — це діти, які тільки-но розпочинають свій шлях у “Спадщині”. “Юнацтво” — підлітки. “Джури” — молодь, яка пройшла необхідні вишколи та може самостійно організовувати табори. Вони володіють навичками розташування табору, орієнтування на місцевості, надання домедичної допомоги, а також можуть виступати інструкторами з певних дисциплін та проводити лекції з історії та ідеології. У Маківському таборі “джури” виконують обов’язки старшого кухаря, інтенданта (відповідального за забезпечення та розміщення учасників), бунчужного (відповідального за програму), писаря (відповідального за організаційні питання та зовнішню комунікацію), коменданта (керівника табору). Важливо зазначити, що учасники сплачують лише собівартість перебування.
Юнацтво готується підкорити вершину на Маківці
<p>Юнацтво готується підкорити вершину на Маківці</p>
Цікаво, що статус “козака” в організації мають лише близько 10 осіб. Цей статус можна отримати за виняткові заслуги перед “Спадщиною”. Серед них — політик Андрій Парубій, директорка лялькового театру у Львові Уляна Мороз, народний депутат і урядовець Микола Величкович, видавець та ветеран російсько-української війни Андрій Каспшишак.
— Андрій Каспшишак — молодий чоловік нашого віку. Він певний час очолював організацію і планував її реформи, приділяючи значну увагу візії та майбутньому “Спадщини”, визначаючи показники успіху. Війна, звісно, внесла свої корективи в ці плани, — діляться члени організації.
День у таборі на горі Маківка розпочинається з виконання Державного гімну України, а завершується зачитуванням “Декалогу українського націоналіста” та гімну ОУМ “Спадщина”.
— Це нагадування про те, за що ми тут насправді зібралися, — каже “Надея”.
Як “Спадщина” змінюється
Програма табору на Маківці включає заняття з риторики, дебати, вправи на розвиток критичного мислення, лекції з історії, походи, а також тренінги з навичок проєктного менеджменту.
— Програма насичена ініціативністю, самодостатністю та братерством — це ті якості, які ми прагнемо виховати в молоді, щоб ці діти були здатні брати на себе відповідальність за те, що вони несуть у світ. Ми прагнемо, щоб це були ті 10% українців, які визначатимуть напрямок розвитку держави для всіх нас, — зазначає “Надея”.
Якщо раніше табір мав переважно вишкільний характер, то сьогодні він також спрямований на розвиток якостей, необхідних молодим патріотичним лідерам у сучасному житті. Діти та юнаки вчаться висловлювати та відстоювати свою думку, бути конструктивними, організовувати невеликі заходи. Для членів “Спадщини” також важливо розвивати критичне мислення, особливо в епоху постправди, та бути проактивними.
Гора Маківка
<p>Гора Маківка</p>
Разом з юнацтвом ми піднімаємося до пантеону січових стрільців. Хлопці та дівчата одягнені у камуфляжну форму. Раніше це було звичним для членів “Спадщини”, але сьогодні ця традиція в одязі залишилася переважно для перебування в лісі.
— Камуфляж — це зручно для табору. Однак, ми усвідомлюємо, що сьогодні ця форма є відзнакою Збройних Сил України, і ми не можемо її носити. Просимо членів організації носити звичайний одяг поза межами табору, щоб висловити повагу нашим військовим, — пояснює “Надея”.
На лавці біля пантеону юнак років 15-ти розповідає іншим про історію січових стрільців. Він дещо невпевнений у своїх словах, іноді запинається. Друзі підтримують його, підказують, ставлять уточнювальні запитання, уважно слухають.
Пантеон Січових стрільців на горі Маківка
<p>Пантеон Січових стрільців на горі Маківка</p>
Невдовзі після цього група швидко вирушає на вершину Маківки, а ми спускаємося з гори, вдивляючись у ліс — раптом побачимо Білого Вовка. Хоча, здається, сьогодні ми вже з ним зустрілися. Адже Білий Вовк — це уособлення патріотичної молоді, яка всім серцем любить Україну та докладає зусиль для її перемоги та розвитку.
Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!
- карпати
- репортаж
- українські січові стрільці
Куди поділись словацькі українці
Детальніше
(Не)вирване коріння. Репортаж із “партизанської столиці” — Хітара
Детальніше
Ті, що селилися на березі річки
Детальніше
ЗаПущений спокій
Детальніше
Місця пам’яті Василя Стуса
Детальніше
Бути соняшником у степах Донбасу
Детальніше
Угнів: що там є і чого нема
Детальніше
Між руїнами та повітряними кульками
Детальніше
Бетонні ідоли СРСР: Як меморіали Червоній армії стають свідками війни за незалежність
Детальніше
Порада від АіФ UA:
Ця стаття чудово розкриває значення патріотичного виховання молоді через історичну пам’ять та активний відпочинок. Вона може бути корисною для батьків, які шукають можливості для розвитку своїх дітей, а також для молоді, яка прагне долучитися до спільноти однодумців, що цінують історію та майбутнє України. Відвідування таких місць, як Маківка, та участь у подібних таборах допомагають сформувати свідомих громадян та зберегти історичну спадщину.