15:06, 19 червня 2026
Історичні витоки арешту Івана Франка: Розкриття обставин справи 1877 року
Історія свідчить, що перший арешт видатного українського письменника Івана Франка відбувся у червні 1877 року у Львові. Разом із Михайлом Павликом, Остапом Терлецьким та іншими співробітниками редакції часопису “Друг” його звинуватили у поширенні соціалістичних та “нігілістичних” поглядів. Причиною стала активна переписка з Михайлом Драгомановим, якого австрійська поліція вважала небезпечним пропагандистом.
Видання “Локальна історія” пропонує увазі читачів ексклюзивну статтю відомого франкознавця Михайла Возняка, що детально розкриває обставини арешту письменника. Стаття подається з оригінальним правописом та орфографією. Матеріал розшукав Данило Кравець — старший науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, доцент Львівської політехніки.
Михайло Возняк
фольклорист, мовознавець
Детальніше
Після смерті Остапа Терлецького, якого Іван Франко згадує як галицько-українського громадського діяча (1850–1902), один із лідерів української молоді 1877 року, що був арештований разом із Франком, а згодом займався адвокатською практикою у Львові, Франко опублікував статтю про нього. У цій статті він торкнувся справи арешту себе та своїх товаришів у 1877 році та резонансу цих подій у краю. Ось як Франко описував ті події:
“У травні 1877 року до Львова прибув молодий поляк, який зареєструвався в готелі під ім’ям Станіслав Барабаш. Він приїхав із Женеви, маючи при собі великий пакунок книг, переважно російських, а також рекомендаційні листи від різних закордонних революціонерів до різноманітних осіб, як поляків, так і русинів. Водночас львівська поліція ретельно стежила за кожним новоприбулим. З перших хвилин Барабаш опинився під наглядом. Як тільки він почав готуватися до від’їзду, його обшукали, забрали книги та листи, а самого його заарештували. У поліції він зізнався, що насправді його звати Михайло Котурницький, родом із Варшави. Він тривалий час перебував у Швейцарії, але під чужими паспортами кілька разів подорожував до Росії. Також він визнав, що є переконаним соціалістом і займається соціалістичною пропагандою. Знайдені при ньому листи від Драгоманова, за його словами, він отримав не безпосередньо від нього, оскільки особисто не знайомий, а від якогось знайомого в Женеві…”
***
Михайло Драгоманов
Фото: wikipedia.org <p>Михайло Драгоманов</p>
У листах Драгоманова, знайдених у Котурницького, були вказівки для деяких русинських студентів університету (зокрема, для Івана Мандичевського, галицько-українського громадського діяча (1854–1925), який адвокатував у Станиславові, в молодості належав до гуртка Франка та Павлика і листувався з Драгомановим, та М. Павлика). У листах містилися не лише численні згадки про знайомих, але й описи планів та надій Драгоманова, які здавалися невідповідними силам та можливостям адресатів, а також обсягам роботи, яку вони мали виконувати. Сам Іван Франко, автор цих рядків, зазначав, що мав би поїхати по щось до Сигота, познайомитися там з гімназійною молоддю, звідти до Мукачева, а якщо можливо, то й до Ужгорода. Його попереджали про необхідність обережності, відсутності компрометуючих матеріалів та завдання залучати молодь. Франко підкреслював, що ані до, ані після цієї події він ніколи не обговорював з Драгомановим такої місії, до якої, до того ж, він, як молодий слухач класичної філології, цілком не був готовий, не маючи знань з політики, історії чи економіки.
***
Почалися обшуки помешкань, спочатку у львівських русинів, згаданих у листах Драгоманова. Далі, на основі знайдених навіть найменш компрометуючих листів, нотаток або зізнань, видобутих від них, проводилися обшуки у всіх їхніх знайомих, місцях їхнього перебування та службах. Це створювало підґрунтя для нових розслідувань та арештів. Серед перших заарештованих були Мандичевський, Франко, Павлик, а також Леонід Заклинський (1850–1890) – галицько-український громадський діяч, гімназійний учитель, освітній і політичний діяч Станиславівщини, та Іван Белей (1856–1921) – український журналіст і письменник, співредактор журналу “Світ” та редактор “Діла”. Були надіслані телеграми до Відня. Наступними були численні обшуки в “Січі” (найстарше українське студентське товариство у Відні, засноване 1868 р.) та її членах.
Про Михайла Котурницького у львівському соціалістичному процесі 1878 року пишуть до сьогодні. Справжнє ім’я Котурницького – Еразм Кобилянський. Він мав двох братів, Людвіка, слюсаря, та Казимира, робітника, які обидва відзначилися в історії польського соціалістичного руху. Еразм був студентом технологічного інституту в Петербурзі. Звідти місцевий соціалістичний гурток у 1877 році направив його до Львова для встановлення зв’язків із польськими, українськими та російськими соціалістами за кордоном, а головне – для налагодження зручного перевезення через Галичину книг, заборонених російською цензурою. Еразм Кобилянський перебував у Женеві та Цюріху, налагодив контакти з Михайлом Драгомановим та російськими соціалістами. Він привіз до Львова значну кількість російських книг та видань Драгоманова, передавши через нього листа для Павлика. Прибувши до Львова за фальшивим паспортом як Михайло Котурницький, він, однак, зареєструвався в готелі під прізвищем Станіслава Барабаша, учня академії мистецтв у Відні. На думку Геккера, це було безпечніше для нього, адже Барабаш був галичанином, австрійським громадянином. У Львові він не встиг знайти Павлика, щоб передати йому лист Драгоманова, бо той саме хворів у шпиталі. Кобилянський зосередився на виконанні свого другого, значно складнішого завдання. Хоча знайшлися перевізники, які за гроші погодилися транспортувати книги через кордон, вони вимагали передавати їх невеликими партіями. Таким чином, Кобилянський мав багато роботи, особливо враховуючи, що він придбав у Львові значну кількість польських книг. Зачинившись у своєму готельному номері, він розподіляв книги та пакував їх, обшиваючи полотном. Готельний працівник, підглянувши за його діяльністю, доніс поліції. Правоохоронці прибули до готелю, змусили Кобилянського відчинити двері, провели обшук та арештували його. Це сталося на початку червня 1877 року.
Виявивши лист Драгоманова до Павлика, поліція негайно заарештувала й Павлика. Прізвища, знайдені в паперах Кобилянського, Лімановського та Павлика, спричинили подальші обшуки та арешти, а документи нових заарештованих значно розширили коло осіб, що підлягали перевірці.
Палац Справедливості у Львові, де був ув’язнений Іван Франко, 1940-ві роки
Фото: polska-org.pl <p>Палац Справедливості у Львові, де був ув’язнений Іван Франко, 1940-ві роки</p>
Під час розгляду справи Кобилянського було засуджено на три місяці суворого ув’язнення та видворення як іноземця з меж Австрії. Засуджений як Михайло Котурницький та депортований з Австрії, Еразм Кобилянський невдовзі повернувся і під прізвищем Станіслава Кремера займався у Кракові перепаковуванням польської соціалістичної літератури для Королівства Польського. Брошури пересилалися за кордон через перевізників, яких наймали за допомогою власника шинку Грінберга з прикордонного села Зельонки. У Кракові Кобилянського заарештували разом з іншими місцевими соціалістами, і він став одним з учасників краківського соціалістичного процесу, знову під ім’ям Котурницького, оскільки в Кракові швидко встановили, що Кремер – це той самий Котурницький, якого судили у Львові рік тому.
Серед тридцяти обвинувачених у краківському соціалістичному процесі Еразм Кобилянський виступив у обвинувальному акті як Михайло Котурницький. Котурницький (Кобилянський) зізнався в суді, що незаконно взяв прізвище Кремер, і що, будучи висланим з Австрії, він приїхав до Галичини. У Кракові він займався відправкою книг на адресу Хаберського та їх перепаковуванням для Королівства. Під час арешту поліція поводилася з ним жорстоко: він відмовився назвати своє прізвище, його били, а волосся з голови та бороди виривали жмутами.
Краківський процес завершився звільненням усіх обвинувачених. Присяжні підтвердили лише одноголосно питання щодо незаконного повернення Котурницького (Кобилянського). Трибунал засудив його на один місяць арешту та видворення з меж Австрії. Відбувши покарання, його вивезли до Швейцарії. Проте Кобилянський не припиняв повертатися до Галичини під різними прізвищами, щоб перепаковувати соціалістичну літературу для Польщі. Його, спійманого вкотре краківською поліцією, через два роки після великого краківського процесу, не впізнали, оскільки він відповідно змінив зовнішність. У кайданах його доставили до Львова, але й там поліція не впізнала в ньому двічі депортованого Котурницького, тому його відпустили на волю. Через роки він відійшов від активної діяльності та осів у Петербурзі як цілком спокійний службовець.
Франко писав, що бачив Котурницького у Львові у 1879 році, тобто тоді, коли Кобилянський проживав у Кракові як Кремер. Твердження Франка про збірку українських віршів Котурницького (Кобилянського), видану у Львові 1884 року під вигаданим іменем “Michałko” (насправді “Mychałko”), не відповідає дійсності. Це вірші одеського українофіла Михайла Грек-Слугоцького.
Купуйте ексклюзивну футболку із цитатою Івана Франка в онлайн-крамниці
Джерело: Возняк М. Хто спричинив арештування Франка й товаришів 1877 р.? Життя і знання (Львів). 1936. № 5. С. 134–136.
- іван франко
- львів
- читанка
Схожі матеріали
“Отечествами Бог не обділив”. Як українці перетинали імперський кордон на Збручі
Детальніше
“Інший Франко”. Фільм, який не подобається ні критикам, ні творцям
Детальніше
Нагуєвичі. Золота галицька провінція
Детальніше
“Будуємо нагробник Франкові!”
Детальніше
Як українські інтелектуали відпочивали в Карпатах понад 100 років тому
Детальніше
Довгий останній шлях Івана Франка
Детальніше
Кохання без міфів. “Локальна історія” та “Дім Франка” запускають спільний подкаст про Івана Франка
Детальніше
До світла з Франком. Галина Пагутяк
Детальніше
“Не обійшлося без інцидентів”. Газета “Діло” про відкриття пам’ятника Іванові Франку на Личакові
Детальніше
Порада від АіФ UA: Ця стаття є цінним історичним документом, що проливає світло на обставини арешту Івана Франка та його товаришів. Вона допоможе краще зрозуміти складні суспільно-політичні процеси того часу та місце Івана Франка в них, а також дослідити історію українського національного руху.