12:30, 10 серпня 2026
Їх часто забували, принаймні можна втішатися думкою, що Бог знає кожного поіменно. У брудних сорочках, часом загорнуті в оберемок обмолоченого збіжжя, пересипані негашеним вапном, вони лягали у спільні могили, розташовані у найнесприятливіших місцях — подалі від джерел води, інколи біля скотомогильників. Причина не в небажанні належно оплакати та поховати по-християнськи, а в забороні влади. Щоночі священник приходив, аби відспівати новопреставлених жертв холери. Коли яма наповнювалася, її засипали, а поруч копали нову. Цей жах тривав від початку липня до свята Спаса. За оцінками, від першої хвилі холери загинуло від 11 до 14 відсотків населення Самбірського повіту, а в деяких селах — до третини мешканців. Це був надзвичайно болісний удар по демографії, але, якби не заходи австрійської адміністрації, кількість жертв була б ще значнішою. Хоча заборонити богослужіння в церквах влада не наважилася, вона скасувала похоронні обряди та парастаси, встановила карантинні кордони довкола окремих сіл, обмежила пересування між населеними пунктами. Через священнослужителів поширювалися рекомендації щодо особистої гігієни: не вживати сирої води, ізолювати хворих від близьких та сусідів, не віддавати чи продавати одяг померлих.
Галина Пагутяк
письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури
Детальніше
Така масштабна смертність не була випадковою. Через Самбірщину проходили конвої арештантів, учасників польського повстання 1830 року, прямуючи до Польщі. Саме вони, зупиняючись на постої у селах, занесли холеру. “Білу смерть” також привозили торговці та заробітчани з Поділля і Буковини. Селяни, пам’ятаючи про попередні епідемії чуми, проводили обряди “орання” сіл, щоб захиститися. Місцеві євреї вдавалися до подібних дій, запрягаючи молодих дівчат у плуг. Українці ж, аби відвернути недугу, вбиралися у кожухи та вдавали, що колядують, адже моровиця відступала взимку.
Часом села залишалися без священнослужителів на кілька років, оскільки вони часто ставали жертвами епідемії. Відтак, не було кому вести записи про народження та смерть. Священники отримували тексти молебнів для зачитування під час Служби Божої. Вони несли найтяжчий тягар, щодня бачачи спотворені стражданням обличчя померлих. Їхні дружини та діти також помирали і були так само кинуті у спільні могили. Нам важко уявити глибину травм, які отримали наші предки того літа 1831 року.
Пам’ятник “Тіням померлих душ” у селі Личківці на Тернопільщині, встановлений Костянтином Заборовським на згадку про понад 200 місцевих жителів, які загинули під час епідемії холери у 1830–1831 роках
Фото: zbruc.eu <p>Пам'ятник "Тіням померлих душ" у селі Личківці на Тернопільщині, встановлений Костянтином Заборовським на згадку про понад 200 місцевих жителів, які загинули під час епідемії холери у 1830–1831 роках</p>
У римо-католиків був святий Рох, на його честь ставили статуї чи каплиці на холерних цвинтарях, які обгороджували мурами, тому вони збереглися краще. Греко-католики ж просто копали рови і ставили посеред цвинтаря великий дерев’яний хрест. У селі Романів на Бібреччині дотепер стоїть кам’яний хрест із написом, але його поставили значно пізніше, адже холера поверталася кожні двадцять років. Отож, така вся пам’ять, навіть без напису. Люди пам’ятали, і подекуди ще збереглися залишки ровів, що оточували холерні цвинтарі.
Однак, не так давно я дізналася, що у віддалених селах на Маковія (раніше 14 серпня, а тепер, ймовірно, 2 серпня) досі відправляють молебень після звичайної служби на згадку про жертв епідемії холери, а можливо, й чуми, що лютувала з XIV до кінця XVIII століття. Зокрема, це практикується в селі Волошинова на Старосамбірщині. Службу правлять у церкві, адже слідів холерного цвинтаря не залишилося. Хоча там є незабудований пустир, відомий як Окописько. Проте, невідомо, чи це був єврейський цвинтар, чи дуже давній християнський, адже неподалік колись стояла церква, яку пізніше перенесли на гору. Можливо, колись вдасться дізнатися текст молебню, бо в моїх краях на Дрогобиччині Маковія — це вже просто Маковія, і лише деякі люди ще святять головки маку, яким, за повір’ями, добре відганяти відьом та опирів. Найкраще освячений мак розсипати під порогом, бо поки опирі та відьми будуть збирати дрібне насіння, вже заспівають перші півні.
Зважаючи на те, що колись під порогом ховали наших пращурів, принаймні маленьких дітей, це також свого роду протидія неспокійним мерцям, які могли б блукати до семи років і чинити зло живим. Тому не випадково люди убезпечували себе від гніву раптово померлих родичів, яким відмовили у належному похованні з ретельним дотриманням ритуалу. Жодне християнське таїнство не містить настільки детального протоколу смерті. Тут переплітаються в химерний візерунок тисячолітні язичницькі забобони з новітніми християнськими віруваннями. Звісно, у містах все відбувається за спрощеною процедурою, але в далеких гірських селах кожен має свій особливий обряд, що може відрізнятися від сусідського.
А ті, хто живе в селі, знають, що сіяти мак потрібно на Святвечір, просто по снігу.
Купуйте книжки в онлайн-крамниці видавництва
- епідемії
- колонки
- смерть
Схожі матеріали
Ембріон Росії: поява Залісся
Детальніше
Українські миротворці: від Балкан до Африки
Детальніше
“Земле, моя всеплодющая мати…” Галина Пагутяк
Детальніше
Позивний “Кнопка”. Ірина Васечко
Детальніше
Влада чи Церква, закон чи благодать? Початки російської автократії та української демократії
Детальніше
Свічки на гробах. Галина Пагутяк
Детальніше
Дідух чи ялинка. Галина Пагутяк
Детальніше
Мак, мед, вода… Галина Пагутяк
Детальніше
Як закінчити революцію. Віталій Ляска
Детальніше
Порада від АіФ UA: Ця стаття глибоко занурює в історичні події, пов’язані з епідеміями холери на українських землях, розкриваючи трагічні сторінки минулого та особливості народних вірувань і обрядів, що виникли внаслідок боротьби з хворобами. Розуміння цих аспектів допомагає краще усвідомити стійкість українського народу та збереженість культурних традицій.