14:27, 5 серпня 2026
Його ім’я вшановують вулицями, пам’ятниками та театральними постановками в Україні. Нащадок імператорського роду, українець за покликанням, втілення державності – саме ці риси роблять Василя Вишиваного однією з найцікавіших постатей останніх років. Його розглядають як альтернативний шлях Української революції та нездійсненну мрію про відновлення української монархії. Хто ж такий Вільгельм фон Габсбург, що став відомим як Василь Вишиваний? Цю історію глибоко досліджує американський історик Тімоті Снайдер у своїй праці “Червоний князь”.
Олександр Сапронов
історик
Детальніше
Більшість знає про коротку фазу політичної активності Вільгельма фон Габсбурга у 1917-1919 роках. Однак важливо пам’ятати, що його прагнення стати королем України тривало і в 1920-х, 1930-х, і навіть 1940-х роках. Задля цього Вільгельм вдавався до крайніх заходів, покладався на сумнівних осіб, що обіцяли йому підтримку, та вступав у несподівані альянси. Його непохитна віра у власну корону, незважаючи на те, що українська монархія була найменш імовірним політичним сценарієм в умовах тогочасної Європи, вражає. На той час, від соціал-демократії до диктаторського націоналізму, було значно більше шансів, ніж на монархічний устрій.
Вільгельм Габсбург у вишитій сорочці, 1910-ті роки
Фото: radiosvoboda.org <p>Вільгельм Габсбург у вишитій сорочці, 1910-ті роки</p>
Часто стверджують, що Вишиваний – це Габсбург, який став українцем, ніби ці поняття є взаємовиключними. Однак це спотворення реальності. Василь Вишиваний ніколи не переставав бути Вільгельмом, адже без збереження свого походження його політична діяльність втратила б сенс. Бути членом роду Габсбургів на початку ХХ століття було непростим завданням. Сімейні інтереси, династичні зв’язки та власні амбіції створювали складне переплетіння. Те, що століттями служило опорою, раптом стало крихким. Світ наприкінці XIX століття подарував нову, несподівану силу – національну ідентичність, яка почала затьмарювати спадкові титули та династичні альянси.
Символ Габсбургів – девіз AEIOU, що в різних інтерпретаціях означав “Австрія – наш дім” або “Австрія стоятиме до кінця світу” – почав набувати нових, національних барв, загрожуючи зруйнувати єдине поняття австрійської державності та імперії. Модерний націоналізм та новітні уявлення про кохання стали причиною краху столітньої сімейної гармонії.
Попри класичне виховання Вільгельма як представника роду Габсбургів – з домашньою освітою, найкращими наставниками, розкішними віллами, щоденними церемоніями, знанням багатьох мов та численними подорожами – світ невпинно змінювався. Це усвідомив і батько Вільгельма, Стефан, який обрав польську ідентичність. Батько – поляк, син – українець. Чому так сталося? Попри конфлікти та трагічні події, що спіткали цю гілку Габсбургів, і Стефан, і Вільгельм керувалися подібними мотивами, але обрали різні національні шляхи. Для чого Стефану була потрібна Польща? А Вільгельму – Україна? Відповідь криється у співвідношенні: 50% щирої любові, захоплення історією та культурою, прагнення надати народам свободу та гідне життя; і 50% чистого розрахунку та дбання про “сімейний бізнес”.
В епоху націоналізмів імперії приречені. Це розумів Стефан, і це усвідомив Вільгельм ще з юності. Тому виникла необхідність діяти на випередження – підтримуючи кожну націю, що боролася за незалежність, надати їй представника роду Габсбургів. Полякам – Стефана, українцям – Вільгельма. Імперії зникнуть, але монархії Габсбургів збережуться. Це цинічно? Ні, прагматично. Хоча Вільгельм значну частину життя протистояв батькові, що призвело до припинення їхнього спілкування з 1921 року до смерті Стефана у 1933 році, його “полонізм” став свого роду взірцем для “українофільства” сина.
Саме з польської літератури Вільгельм дізнавався про історію України. Класичні образи антагоністів, поганих хлопців, свавільних степовиків Дикого Поля, зображені в романі Генріка Сенкевича “Вогнем і мечем”, захопили юнака. Цю любов до історичної Січі та козацтва Вільгельм-Василь спробує втілити в життя у 1918 році, коли протягом кількох місяців перебуватиме з Січовими Стрільцями на Запоріжжі.
Візит імператора Карла I в Снятин, липень 1917 р. Крайній праворуч Вільгельм Габсбург.
Фото: bildarchivaustria.at <p>Візит імператора Карла I в Снятин, липень 1917 р. Крайній праворуч Вільгельм Габсбург.</p>
Чи мав Василь-Вільгельм реальні шанси стати королем України? Протягом 90% своєї політичної діяльності – навряд чи. Єдиний реальний шанс з’явився влітку-восени 1918 року, коли ширилися чутки про переворот та усунення гетьмана Скоропадського. Василь Вишиваний тоді здобув значну популярність серед вояків та селян Степової України, часто виступаючи захисником українців перед напівсоюзними, напіввійськовими австрійськими частинами, що дислокувалися на Півдні. Однак Вишиваний (як і Скоропадський) не був самостійним гравцем – питання зміни влади вирішувалося не лише в Києві.
Попри союзницькі зобов’язання, відносини між Німеччиною та Австро-Угорщиною були складними, і німці не могли допустити приходу до влади в Україні австрійського Габсбурга. Незважаючи на всі заяви про опозицію Василя Вишиваного до гетьмана Павла Скоропадського, здається, у впливових колах ніхто серйозно не розраховував на “габсбурзький” переворот в Україні. Василь став жертвою чуток, пліток та планів, які перетворилися на мрію всього його життя.
Соціал-демократична УНР у версії Винниченка/Петлюри, очевидно, не передбачала монархії, а подальші події добре відомі – західні землі були включені до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини, а більша частина України стала УСРР/УРСР.
Саме тут закінчується “канонічна” біографія Вишиваного. Будемо відверті – після завершення Української революції Вільгельм Габсбург зникає з поля зору наших сучасних уявлень про нього. І це несправедливо, адже саме тоді починається найбільша драма людини, яка прагнула творити майбутнє, але, як виявилося, жила минулим. З 1921 року і до самої смерті у 1948 році Василь-Вільгельм кілька разів намагався поборотися за майбутню українську корону, хоча реальних шансів на це майже не було.
Детальніше про Василя Вишиваного читайте у книзі “Червоний князь: таємні життя габсбурзького ерцгерцоґа” Тімоті Снайдера
Придбати книгу можна в онлайн-крамниці видавництва
На початку 1920-х років Вишиваний долучився до так званого “білого інтернаціоналу” – реваншистського руху певних німецьких, австрійських, російських та угорських сил, які прагнули розпалити нові конфлікти в Європі, що не влаштовувала країни, які програли Першу світову війну. У 1921 році Вільгельм фон Габсбург серйозно готувався до нової війни за Україну. Він зібрав навколо себе вояків армій УНР та ЗУНР, які не підтримали союз Пілсудського/Петлюри, здобув “медійну” підтримку Євгена Чикаленка, почав видавати власну газету, шукав “інвесторів” серед невдоволених німецьких кіл, готових фінансувати союзну Українську Державу. Василь Вишиваний вербував солдат з таборів для інтернованих, сподіваючись сформувати армію для визволення України. Однак його випередили – Симон Петлюра та Юрко Тютюнник, які організували Другий зимовий похід. Провал цієї операції остаточно поховав ідею “зовнішньої” української армії, покликаної звільнити Україну від більшовиків.
Згодом Вільгельм опинився спочатку в Іспанії, де намагався отримати підтримку від іспанських Габсбургів, а потім – у Парижі, який став його домівкою на тривалий час. Саме тут Василь спробував відійти від політики, зайнятися бізнесом, але потрапив під вплив авантюристів, накопичив величезні борги та зрештою зрозумів, що він нікому не потрібен, якщо він – не Габсбург. У Парижі “Червоний князь” почав збирати кошти на боротьбу за своє майбутнє українське королівство, але став жертвою авантюристів і пройдисвітів, які зруйнували його психічне здоров’я та, що найважливіше, репутацію. У Парижі остаточно стало зрозуміло, що Вишиваний – це людина минулого, дитя блакитної крові, виховане на ідеалах, які не працювали в жорстокому авторитарному світі 1930-х. Його використовували, ним маніпулювали, він мав величезні борги, вступав у зв’язки з жінками та чоловіками сумнівної репутації та повністю зруйнував свій соціальний капітал, потрапивши у великий фінансовий скандал, намагаючись вкотре зібрати кошти на боротьбу.
У середині 1930-х років Василь Вишиваний розчарувався в соціалізмі (ні у французькій, ні в іспанській “лівій” політиці йому не вдалося досягти успіху), потрапив під вплив фашистських, а згодом і нацистських ідей, змінив свою ідентичність і знову став Вільгельмом фон Габсбургом, австрійським німцем.
Василь Габсбург у Лук’янівській тюрмі, 1948 рік
Фото: graty.me <p>Василь Габсбург у Лук’янівській тюрмі, 1948 рік</p>
Складається враження, що з кожним роком колишній претендент на українську корону все більше потрапляв під вплив різних груп та осіб – від французьких фінансових махінаторів до українських прихильників Муссоліні чи Гітлера. Ймовірно, чим меншою ставала ймовірність його успішної політичної кар’єри як українського Габсбурга (будемо відверті – у світі 1930-х років ця ймовірність була близькою до нуля), тим більше Вільгельм кидався у різні крайнощі, можливо, перебуваючи у відчаї та депресивному стані. Він чіплявся за найменші можливості залишитися на політичній арені – і для цього не гребував ні “брудними” грошима, ні заграванням із нацистами.
Зрештою, колишній спадкоємець австро-угорського престолу, потенційний український монарх, командувач Українських Січових Стрільців та улюбленець українського селянства, перетворився на агента іноземних розвідок. Він взяв участь у своїй останній, відчайдушній, але безнадійній грі під час Другої світової війни і був убитий радянськими спецслужбами у стінах київської в’язниці. Василь Вишиваний загинув у місті, де ніколи раніше не бував, але якому присвятив усе життя як столиці власної монархії, що так і не стала реальністю.
Вільгельм фон Габсбург – це людина, зіткана з протиріч. Вічний бездержавник з мріями про сильну державу. Людина, яка намагалася поєднати непоєднуване – династичний націоналізм із нацією. Василь Вишиваний – це історія про незавершений перехід від монархії до модерності. “Червоний князь” – так його називали через любов до “хлопської”, а отже, соціалістичної української нації, для якої монархія далеко не є політичним ідеалом.
“Василь Вишиваний” стало його другим ім’ям, коли він, 21-річним солдатом, одягнув вишиванку на зустріч із митрополитом Андреєм Шептицьким. Він обрав Україну, якої не знав. Він будував Україну, яку уявляв і яку любив. Він присвятив усе життя Україні, якої ніколи не існувало – незалежній державі під монаршим вінцем Габсбургів.
Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!
- книги
- колонки
Схожі матеріали
Короткий курс “Історії України” в Росії
Детальніше
Таємний суп. Уривок з книжки Юрія Скіри “Солід. Взуттєва фабрика життя”
Детальніше
“Козацький Марс”. Уривок з книжки Олексія Сокирка про державу та військо Козацького Гетьманату
Детальніше
“Кафе Європа”, “Збагнути Росію”: 10 історичних книжок 2020 року, які варто прочитати
Детальніше
“Необачно трактувати Донбас як регіон, який є ворожим до цінностей Революції Гідності”, – Гіроакі Куромія
Детальніше
Позивний “Кнопка”. Ірина Васечко
Детальніше
І знову геноцид. Уривок книжки Тімоті Ґартон Еша “Рідні землі”
Детальніше
“Культ російського імперіалізму”. Уривок із книги про Михайла Демковича-Добрянського
Детальніше
“Творчість – це наше право від народження”. Огляд книги “Кімната снів” Девіда Лінча
Детальніше
Порада від АіФ UA: Ця стаття розкриває багатогранну особистість Василя Вишиваного, аналізуючи його шлях від австрійського ерцгерцога до символу боротьби за українську державність. Вона допоможе глибше зрозуміти складні історичні процеси та роль особистості в них, а також надихне на подальше вивчення української історії.