Світлана Ройз надала практичні рекомендації та поради, які нині можуть допомогти малечі.
Для того, щоб діти якомога безпечніше для своєї психіки подолали випробування суворою реальністю сьогодення – повітряні тривоги, небезпеку ракетних ударів, постійне перебування в укриттях та загальний стрес від війни, який переживає все суспільство – дитяча психологиня Світлана Ройз зібрала методики, ігри та рекомендації, що допоможуть їм впоратися із ситуацією. Звісно, за підтримки дорослих, близькість і турбота яких є ще більш значущою для малюків нині.
«Ми всі зараз шукаємо якісь опори – те, що допоможе нам утвердитися в житті, подарує сили, допоможе впоратися з втомою та часом зневірою. Можливо, такими опорами є наша близькість із дитиною та наша надія. Те, що так властиве людям», – зазначила вона в коментарі нашому агентству.
Тому найважливіше, що зараз необхідне всім українцям, як дорослим, так і дітям, особливо під час та в перші хвилини ворожої атаки:
- Відчуття зв’язку. Наша присутність та контакт. І всі наші слова та почуття, що зводяться до одного – я поруч із тобою, ми разом, наша протиповітряна оборона неймовірно нас захищає.
- Якнайшвидше відновлення «рутини» – звичного режиму дня, з особливою увагою до базових потреб.
- Нормалізація станів: загальмованість, надмірна активність, дратівливість, балакучість чи, навпаки, мовчазність, пригніченість – усе це є нормальним наслідком пережитого. Ми говоримо з дітьми, акцентуючи на тому, що було дійсно страшно, але ми разом це витримали.
- Тіло. Все, що ми можемо зробити для тіла близької людини, дитини – це повернути відчуття власних меж (через обійми, дотики, закутування в ковдру), за допомогою ігор розтягнути м’язи, запропонувати воду та теплу їжу, стимулювати рухливість через ігри. Корисно надати можливість «виражати себе» – наприклад, через спів.
- Важливі ранкові тілесні ігри. Вони актуальні будь-коли – і для дітей, і для дорослих, – підкреслює психологиня, – але вранці зараз вони просто необхідні. Адже від нашої «тілесності» залежатиме, як ми впораємося з емоційним навантаженням та травмами, завданими ворожою атакою.
«Діти спираються на тілесні відчуття, тому обійми – якщо вони комфортні для дитини – дають відчуття безпеки», – стверджує психологиня. Тому, якщо ви помічаєте, що ваша дитина тривожиться, напружена або нервує через тривале перебування в укритті, виконайте з нею кілька простих вправ, запропонованих Світланою Ройз у проєкті ЮНІСЕФ «Гратись і не боятися».
- Встановлюємо контакт із дитиною – гра «Інопланетянин». Уявіть, що ви інопланетяни, які не знають, як вітатися на Землі. Тому ви зустрічаєтеся та вітаєтеся, торкаючись ліктями, колінами, плечима, мізинцями, і лише наприкінці – беретеся за руки.
- Повернути відчуття заземлення, усвідомлення меж власного тіла, а також заспокоїтися допоможе гра «Веселі тваринки». Запропонуйте дитині постукати себе по грудях, як мавпочка, пострибати, як зайчик, струсити краплі води, як песик. У таку гру зручно грати під пісню «Я і Ти», яку виконали співачка Світлана Тарабарова та психологиня Світлана Ройз спеціально для ЮНІСЕФ.
- Для ігор можна використовувати те, що точно є під рукою вдома або навіть в укритті. Наприклад, за допомогою кольорової шкарпетки, одягненої на руку, можна когось зображувати. А ще можете запитати у дітей, що вони відчувають, загадувати загадки, рахувати, вчити пісні, танцювати.
- Використовуйте уяву для регуляції емоцій та розслаблення.
Попросіть дитину уявити, що у неї на руці кошеня чи пташеня. Запропонуйте другою рукою погладити цю уявну тваринку, дуже маленьку й тендітну, – тому доторки мають бути ніжними. Коли ви побачите, що рухи дитини стали більш розслабленими, можна запропонувати погладити себе по голові та плечах так, як вона гладила тваринку.
- Застосовуйте дихальні вправи для подолання напруги.
Попросіть дітей уявити, що хтось із них – вітер, а хтось – пір’їнка. Вітер дме на пір’їнку, та кружляє, а потім діти міняються ролями. Залежно від сили дмухання має змінюватися амплітуда «кружляння». Це допоможе повернути відчуття значущості оточення та контролю, активно видихнути та звільнитися від напруги.
Важливо пам’ятати, що зараз діти і дорослі навряд чи зможуть грати в ігри чи виконувати якісь практики із заплющеними очима – поки що ми можемо намагатися контролювати всі процеси.
Світлана Ройз, дитяча психологиня
Світлана Ройз запропонувала кілька простих ігор для зняття стресу у дітей
- «Доброго ранку» – промовляємо по-різному: «Добрий ранок, носику! Добрий ранок, щічки! Добрий ранок, вушка! Добрий ранок, шийко! Добрий ранок, плечики!» – торкаючись різних частин тіла (можливо, цілуючи). Потрібно пройтися так по всьому тілу.
- Ліплення. Це – розминання тіла, як тіста чи пластиліну.
- Колобок. Спочатку «засипаємо» борошна – проходимося легкими рухами по всьому тілу, потім «наливаємо» води. Легкими, погладжувальними рухами робимо тісто, а потім ліпимо колобок – дитина сидить, обійнявши себе руками. А ми її обіймаємо за спинку. Розкриваємо руки – колобок «випікся».
- Поцілунки. «Квадратні», «трикутні», «овальні» – цілувати лобик чи щічку багатьма поцілунками так, щоб їх послідовність утворювала форму.
- Малювання. На животику чи спинці малювати пальцем різні літери чи прості форми, а дитина має вгадати, що це.
- Будиночок. Ти – будиночок, у тебе підлога (ніжки), стіни (проходимо по всьому тілу дотиками), дах (голова). Ти в будиночку (можна покласти руку на серце).
- Колиска. Сісти за дитиною, обіймаючи її за спинку, можна погойдатися.
- Обійми. Обійми мене сильніше, ніж я.
- Кенгуру. Дитина сідає животиком до нашого живота і міцно обіймає.
- Килимок. Простукати себе, все тіло, мов килимок.
- Орангутан. Стукати із вигуком «ЯЯЯЯЯ» себе по грудній клітці, мов мавпа.
- Сніговик. «Ліпимо» з дитини сніговика. Просимо напружити всі м’язи, наче він змерз. А потім «гріємо сонечком» – а зараз вийшло сонечко і сніговик тане. І дитина розслабляється.
- Очищення. Сонечко чи вода проходить (із нашими дотиками) по тілу зверху вниз – і змиває, просвітлює все, що напружує, лякає, заважає.
- Можна робити масаж типу: «Рейки, рейки, шпали, шпали…»
«Якщо дитина перебуває у стані стресу, торкаємося тільки тих частин тіла, які вкриті одягом. Наші дотики – не поверхневі, не лоскочуть, а трохи проминають. Дитина може просити якусь гру повторювати багато разів – це означає, що ця гра є для неї найбільш терапевтичною», – зауважує Світлана Ройз.
Діти, які виховуються під час війни, залишаються дітьми. І ми – дорослі – повинні зробити все можливе, щоб війна не позбавила їх можливості сміятися та гратися. Демонструйте їм свою любов та підтримку кожної миті – нехай сяють посмішки на обличчях українських діток!
Любов Базів. Київ
Фото надані з ФБ Світлани Ройз