Читати англійською
Редакція Forbes звертає увагу на те, що кампанія українських атак на російську нафтогазову інфраструктуру не лише позбавляє країну-агресора основного джерела фінансування її агресії, а й підштовхує суспільство до революції, масштаби якої можуть нагадувати Лютневу революцію 1917 року.
Основні тези:
- Українські атаки на російську нафтогазову інфраструктуру призводять до дестабілізації її суспільства.
- Путіну варто врахувати історичні приклади, коли дефіцит і війна зробили царську імперію епіцентром революційних подій.
Україна має силу дестабілізувати Росію
Як зазначають журналісти, Україна вирішила завдати потужних ударів по найвразливішій точці ворога наприкінці 2023 року.
Однак потім команда колишнього президента США Джо Байдена зірвала цю стратегію, побоюючись зростання світових цін на нафту.
Влітку 2025 року Україна розпочала нову кампанію ударів по російських нафтопереробних заводах та трубопроводах. Цього разу, коли Вашингтон більше не заперечує проти таких ударів, кампанія дала значні результати: за різними оцінками, Росія втратила від 17% до 20% своїх потужностей з переробки нафти.
Кремль не може ігнорувати той факт, що це спровокувало значний дефіцит палива та зростання цін на паливо на внутрішньому ринку Росії.
Ще один вагомий плюс полягає в тому, що пересічні росіяни дедалі більше відчувають наслідки війни проти України.
На цьому тлі редакційна колегія Forbes дійшла висновку, що атаки українських безпілотників на ворожі нафтопереробні заводи мають ефект, якого не могли досягти західні санкції.
Колишній радник Міністерства оборони України Сергій Кузан прокоментував це питання:
Москва знайшла способи адаптуватися до західних санкцій, але поки що не має надійного захисту від українських безпілотників.
За словами журналістів, російська пропаганда не може ігнорувати черги на заправках у багатьох регіонах країни-агресора.
Більше того, економічна ситуація в Росії також різко погіршується на тлі війни проти України.
Путін часто позиціонує себе як спадкоємця царів, відновлюючи імперію. Але йому варто пам'ятати царя Миколу II під час Першої світової війни, коли перевантажені фронти та внутрішні дефіцити робили заворушення всередині країни такими ж небезпечними, як і ворога за кордоном.
